Сучасний психолог рідко використовує слово «універсалія». Натомість він говорить про ментальні репрезентації, концепти, когнітивні схеми або категорії. Коли людина бачить тисячі різних дерев, у її психіці формується узагальнене уявлення — концепт «дерево». Саме це узагальнення і є психологічним відповідником того, що середньовічні філософи називали універсалією. Отже, центральне питання полеміки можна сформулювати по-новому: чи відповідають наші ментальні категорії реальним структурам світу, чи вони є лише інструментами, які мозок створює для зручної обробки інформації?
Якби середньовічний реаліст опинився в лабораторії сучасного когнітивного психолога, він, ймовірно, сказав би, що концепт «дерево» є не просто продуктом мозку, а репрезентацією реальної категорії, яка існує незалежно від конкретної людини. Різні дерева можуть бути високими або низькими, листяними або хвойними, старими або молодими, але всі вони належать до певної об’єктивної категорії «дерево». Ментальна репрезентація лише відображає цю структуру. У сучасній психології така позиція нагадує психологічний есенціалізм — схильність вважати, що за різноманітністю явищ прихована певна сутність, яка робить річ саме тим, чим вона є.
Цей есенціалізм добре відомий експериментальній психології. Діти часто переконані, що тигр, вирощений козами, все одно залишається тигром, бо має внутрішню «тигриність». Люди схильні думати, що біологічні види, соціальні групи або моральні якості мають приховану природу. Реалістична інтуїція глибоко вкорінена в людському мисленні: ми сприймаємо категорії як відкриття, а не як винаходи.
Номіналіст, навпаки, у сучасних термінах був би близьким до когнітивного конструктивізму. Він сказав би, що існують лише окремі дерева, окремі собаки, окремі люди, а концепт «дерево» є результатом узагальнення численних сприйнять. Мозок створює категорії тому, що це дозволяє економити когнітивні ресурси, швидко розпізнавати об’єкти і прогнозувати події. Концепт не відкриває приховану сутність; він є ефективною моделлю, статистичним стисканням досвіду. Те, що ми називаємо «деревом», — це кластер подібних сприйнять, об’єднаних у зручну ментальну репрезентацію.
У такому формулюванні полеміка набуває несподівано сучасного звучання. Реаліст стверджує, що мозок виявляє природні категорії світу. Номіналіст відповідає, що мозок конструює корисні категорії для адаптації до світу. Один говорить про відкриття, інший — про винахід. Один наголошує на відповідності між мисленням і реальністю, інший — на функціональності мислення.
Особливо цікаво, що сучасна когнітивна психологія значною мірою відійшла від обох крайнощів. Дослідження Елеонори Рош показали, що людські категорії організовані навколо прототипів. Горобець є «типовішим» птахом, ніж пінгвін, хоча обидва належать до тієї самої категорії. Це означає, що концепт не обов’язково містить чітку сутність, але й не є довільним словом. Він формується навколо найбільш репрезентативних прикладів, поступово узагальнюючи досвід. Така теорія дивовижно нагадує концептуалізм — проміжну позицію середньовічної філософії, згідно з якою універсалії існують у людському розумі як реальні інтелектуальні структури, але не потребують окремого метафізичного існування.
Якби диспут між Фомою Аквінським і Вільямом Оккамом відбувався сьогодні, він міг би звучати як суперечка між двома нейропсихологами. Перший сказав би: нейронні мережі мозку налаштовані на виявлення об’єктивних закономірностей середовища; тому категорії «обличчя», «дерево», «тварина» або «число» відображають реальні інваріанти світу. Другий відповів би: нейронні мережі оптимізують прогнозування і поведінку; категорії є продуктом навчання, культурного досвіду і статистичних регулярностей, а тому можуть змінюватися і не свідчать про існування універсальних сутностей.
Сьогодні ця суперечка проявляється навіть у дослідженнях штучного інтелекту. Коли нейронна мережа навчається розпізнавати котів, чи відкриває вона реальну категорію «кіт», що існує у світі незалежно від алгоритму, чи лише формує внутрішню репрезентацію, корисну для класифікації зображень? Інженер, який говорить про «латентний простір» або «векторне представлення», часто несвідомо повторює аргументи, знайомі ще схоластам. Реаліст побачив би у таких репрезентаціях відображення об’єктивної структури реальності; номіналіст — лише математичний інструмент, створений для ефективного прогнозування.
Найцікавіше полягає в тому, що психологія не може повністю відмовитися ні від реалізму, ні від номіналізму. Якщо категорії були б суто довільними, люди не могли б так успішно орієнтуватися у світі, передбачати властивості нових об’єктів і передавати знання між поколіннями. Але якщо категорії були б лише дзеркальним відображенням реальності, було б важко пояснити їхню культурну мінливість, історичну еволюцію та індивідуальні відмінності. Категорії водночас відкривають і конструюють світ: вони формуються під тиском об’єктивних закономірностей, але організовуються відповідно до можливостей, потреб і історії людської когнітивної системи.
Саме тут полеміка реалістів і номіналістів набуває нового значення. Вона перестає бути питанням про те, чи існують універсалії «десь поза світом», і стає питанням про співвідношення світу, мозку і мови. Реаліст нагадує психології, що мислення не може бути повністю відірване від структури реальності. Номіналіст нагадує, що будь-яка структура реальності стає для нас доступною лише через роботу когнітивної системи, яка узагальнює, класифікує і надає значення.
Тому історія філософії несподівано зустрічається з психологією. Те, що середньовічні мислителі називали універсаліями, сучасні когнітивні науковці називають ментальними репрезентаціями. А давня суперечка між реалізмом і номіналізмом виявляється не архаїчним епізодом інтелектуальної історії, а ранньою формою тієї самої проблеми, яка сьогодні стоїть перед психологією, нейронаукою та штучним інтелектом: чи наші категорії відкривають світ, чи вони лише допомагають нам у ньому жити?
Комментариев нет:
Отправить комментарий