На перший погляд, питання здається абсурдним. Філософія — це ж раціональність, дисципліна думки, пошук істини. Алкоголь, навпаки, асоціюється з втратою контролю, зниженням критичності й іноді — з агресією. Здавалося б, між ними має бути прірва.
Але варто поглянути на античний світ уважніше. Один із центральних соціальних просторів давньогрецької культури — симпозіум — буквально був простором спільного пиття. Люди збиралися після трапези, пили вино, слухали музику, жартували, сперечалися, розповідали історії. І серед цих розмов виникали питання про любов, справедливість, красу, смерть, державу і природу людини.
Симпозіум не був університетською аудиторією в сучасному сенсі. Він був чимось дивнішим: місцем, де задоволення від спілкування могло непомітно перетворюватися на задоволення від мислення.
Можливо, саме тут і захована одна з малопомітних передумов європейської інтелектуальної культури.
Не в алкоголі самому по собі. І тим більше не в думці, що алкоголь робить людину розумнішою. Така теза була б і наївною, і просто неправдивою. Йдеться про інше: про культурний сценарій, у якому невелика кількість вина ставала частиною ритуалу спільного проведення часу, розмови та гри думок.
Вино створювало не філософію. Воно створювало ситуацію, в якій філософія могла бути задоволенням.
Це принципова різниця.
Людина може мислити тому, що мусить вирішити проблему. Але вона може мислити і тому, що їй просто подобається мислити. Вона може годинами сперечатися про те, що таке справедливість, хоча від відповіді на це питання завтра не стане ні багатшою, ні ситішою. Вона може розмірковувати про природу прекрасного, будову Всесвіту або сутність душі просто тому, що сама складність питання приносить їй задоволення.
У цьому сенсі історія філософії — це значною мірою історія інтелектуальної ейфорії.
Люди отримують задоволення від моменту, коли раптом бачать зв'язок між речами, коли знаходять влучний аргумент, коли співрозмовник заперечує їм, а вони вигадують відповідь, коли двоє чи десятеро людей разом доходять до думки, якої ще кілька хвилин тому не існувало.
Це дуже своєрідний наркотик — наркотик ідей.
І тут вино стає цікавим не як хімічна речовина, а як символ культури, яка вміє організовувати задоволення навколо розмови.
Можна уявити два різні сценарії спільного пиття. В одному алкоголь потрібен для того, щоб люди перестали себе контролювати. Розмова стає шумом, збудження — конфліктом, а втрата гальм — головною метою. В іншому пиття є частиною ритуалу, який дозволяє людям довше залишатися разом, розслабитися, говорити вільніше, слухати музику, сперечатися і гратися ідеями.
Тому важлива не проста опозиція «вино добре — міцний алкоголь поганий». Історія набагато складніша. Будь-який алкоголь може бути і частиною культури, і засобом саморуйнування. Але культури можуть по-різному організовувати його вживання і, відповідно, по-різному використовувати змінений стан людини.
Умовно кажучи, одна культура може будувати ланцюг:
пиття → розкутість → розмова → гра → ідеї.
Інша —:
пиття → втрата контролю → конфлікт → агресія.
Це не біологічний закон. Це культурна модель.
Саме тому історія вина цікава як історія не стільки речовини, скільки соціальної технології.
Античний симпозіум був одним із місць, де люди вчилися отримувати задоволення не тільки від їжі та напою, а від самої присутності інших людей і від того, що відбувається між їхніми свідомостями. Пізніше цю функцію частково перебрали на себе салони, кав'ярні, літературні гуртки, університетські семінари, філософські клуби, інтелектуальні товариства.
Вино могло зникнути зі столу, але сама конструкція залишилася.
Люди збираються разом і на кілька годин створюють простір, де дозволено говорити про речі, які не мають негайної практичної користі.
Саме це, можливо, є однією з найважливіших рис цивілізації.
Адже наука починається не лише там, де людина запитує: «Як це використати?» Вона починається і там, де людина запитує: «А як це влаштовано?»
Чому зорі рухаються саме так?
Що таке число?
Чому речі падають?
Що таке час?
Чому людина вважає щось прекрасним?
Чи існує справедливість незалежно від наших домовленостей?
Більшість таких питань протягом величезної частини людської історії не мали очевидної практичної користі.
Але людям було цікаво.
І, можливо, саме це «цікаво» є одним із найглибших двигунів цивілізації.
Тому історію філософії можна прочитати не лише як історію пошуку істини, а і як історію пошуку нових форм задоволення від думки.
Ми винайшли спосіб отримувати насолоду від абстракцій.
Нам подобається розв'язувати рівняння. Нам подобається знаходити логічні помилки. Нам подобається сперечатися про політичну філософію. Нам подобається слухати складну музику, читати поезію, дивитися на картини і намагатися зрозуміти, чому вони прекрасні. Ми навіть створили цілі професії, присвячені речам, які безпосередньо не потрібні для виживання.
Цивілізація виявила, що думати може бути приємно.
І тут вино стає лише одним із ранніх символів величезного культурного переходу: від безпосереднього задоволення тіла до задоволення, яке виникає між тілами, мовою, уявою та інтелектом.
Можливо, тому філософія так часто народжувалася не в мовчанні, а в розмові.
Не в лабораторії, а за столом.
Не в самотності, а між людьми.
І якщо в цьому є якась провокація, то вона полягає не в твердженні, що «філософи пили — тому з'явилася філософія». Це було б надто просто.
Провокація сильніша:
можливо, великі цивілізації розвиваються тоді, коли люди навчаються перетворювати свої задоволення на форми спільного мислення.
Одні суспільства перетворюють алкоголь на забуття. Інші — на ритуал спілкування. Одні витрачають надлишок енергії на конфлікт, інші — на гру, музику, мистецтво, філософію.
Але в основі всього цього лежить одна й та сама людська властивість: нам недостатньо просто існувати. Нам потрібно переживати задоволення від самого факту, що ми живемо і можемо щось разом зрозуміти.
Можливо, саме тому справжня інтелектуальна розмова іноді нагадує сп'яніння.
Ти виходиш із неї трохи іншим, ніж увійшов.
У голові стає більше зв'язків, ніж було раніше. Звичайні речі раптом набувають іншого значення. Чиясь думка підхоплює твою, твоя змінює її, і між двома людьми виникає щось третє — думка, якої не належить повністю ні одному, ні іншому.
Можливо, найкраща альтернатива руйнівному сп'янінню — не тверезість.
Можливо, це інше сп'яніння.
Сп'яніння розмовою.
Сп'яніння музикою.
Сп'яніння красою.
Сп'яніння відкриттям.
Сп'яніння думкою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий