Краулі мав необережність дебютувати фантастичним романом "Глибина" (1975) - це "Гра престолів", стиснута до двохсот сторінок і, що важливо, повністю закінчена. Після меланхолійної постапокаліптики "Машинне літо" (1979) один критик написав: "Краулі може стати Бредбері 80-х" - але він таки став Джоном Краулі: його наступна книга, "Маленьке, велике" (1981) - не просто найкращий американський фентезійний роман; це взагалі один із найкращих романів останніх десятиліть. "Фентезі", власне, не дуже точне визначення: книгу написано на помежів'ї з магічним реалізмом, і найближчий аналог - це "Сто років самотності", якби їх переписав Набоков. Краулі побудував роман на образах британського фольклору, Шекспіра, Кітса, Керролла - і при цьому зробив чарівним і магічним повсякденне життя, від сніданків до ковзанок, від поїздки в метро до перегляду мильних опер. "Маленьке, велике" не раз, починаючи з першого видання, пробували позиціонувати як мейнстрим, але марно, й роман так і залишився "культовим", тобто таким, про який ви ніколи не дізнаєтеся, доки вам його не підсуне людина, якій його підсунув хтось іще.
Далі був монументальний чотиритомник - "Египетський цикл" (1987-2007. Not Egypt, but AEgypt!). Краулі терпіти не міг, коли його порівнювали з Еко, але ніде правди діти: "Египет" починається майже з того ж, що й "Маятник Фуко" (історик-невдаха вигадує герметично-конспірологічну теорію), йде зовсім в іншому напрямку, аби наприкінці кружним шляхом прийти до майже тих самих метафізичних висновків. Це дуже довгий, дуже повільний і, зрештою, дуже переконливий текст про... ну, зокрема про те, що, уявляючи інше минуле, ми можемо створити інше майбутнє. Про звільнення з гностичної тюрми, яке приходить, коли ми розуміємо, що двері й не були замкнені.
Останній з ключових романів Краулі - "Ка: Дар Оуклі в руїнах Імру" (2017): історія людства від кельтської Європи до Америки близького майбутнього, показана з точки зору безсмертної ворони. А по суті - це роман про смерть: про те, чим вона є. Дуже рідко романи, які обіцяють сказати, чим є життя і смерть, досягають мети, не перетворюючись на коельйо. Краулі на останній сторінці "Ка" виконує обіцянку.
Це, звісно, далеко не все, що він написав, але - головне. Він був проігнорований і мейнстримом (хоча Гарольд Блум регулярно називав його своїм улюбленим сучасним автором), і, значною мірою, фендомом. Типовий постмодерніст, направду не схожий ні на кого, з ким його порівнювали. Зображувач того дива, яким є життя. Того, як історії, що ми їх розповідаємо, творять світ.
Як я дізнався про нього? Тридцять років тому прочитав есе Майкла Свонвіка "У традиції..." про сучасне фентезі: розсип імен, які мені тоді переважно нічого не казали. І першим там був Краулі. Через чотири роки подруга, вражена "Маленьким, великим", дала мені почитати роман, і це було одне з найбільших моїх читацьких потрясінь - не в останню чергу завдяки абсолютно магічному стилю (я тоді нарешті припинив подумки перекладати, читаючи англійською, - бо просто не знав, ЯК це можна перекласти!).
У 2004-му я відредагував і прокоментував російське видання роману і з того часу безуспішно намагаюся переконати хоч когось видати Краулі українською. Двадцять років.
У 2007-му Краулі з дружиною, документалісткою Лорі Блок, приїхав у Київ на конвент "Портал" (дякувати організаторам - Tetyana Kohanovska та Misha Litvinuk). Я побачив дуже скромну людину, яка в той же час чудово знає собі ціну. Ми листувалися, він завжди докладно відповідав на всі питання, пов'язані з перекладом і коментарями, - і ще через десять років назвав мене одним із тих редакторів/приміткарів, кому довіряє найбільше. "My old friend"; чи варто говорити, якою для мене це було честю?
Ми зустрічалися ще двічі, коли я приїздив в Америку. Один раз Краулі запросив мене до себе додому, в Конвей, штат Массачусетс. Це навіть не місто, а містечко, серед природи, яка найбільше нагадує Прикарпаття; фотографія - якраз звідти. Навесні 2014-го він розпитував мене про російське вторгнення, а наприкінці лютого 2022-го став одним із перших, хто написав із пропозицією будь-якої допомоги, наскільки це від нього залежить. На своїй ФБ-сторінці та в есе він відверто писав, що в нього почалися когнітивні порушення; якийсь час тому він зник із соцмереж і припинив відповідати на листи. Вчора його не стало.
Я вдячний. Вдячний за все.
Комментариев нет:
Отправить комментарий