Одним із найамбітніших проєктів новітньої філософії було звільнення мислення від метафізики. Позитивісти прагнули побудувати знання виключно на емпіричних фактах і логічному аналізі, а багато сучасних напрямів намагалися уникнути будь-яких тверджень про надчуттєву реальність.
Проте виникає питання: чи справді можлива філософія, повністю позбавлена метафізичних передумов?
Відповідь значною мірою залежить від того, як розуміти саму метафізику. Якщо вважати нею лише вчення про Бога, абсолют, душу чи першооснови буття, тоді можна говорити про існування неметафізичних філософських концепцій. Однак існує ширше розуміння метафізики — як сукупності фундаментальних засад, які не можуть бути остаточно виведені з емпіричних фактів або логічно доведені. Саме це розуміння, на мою думку, краще відображає реальну структуру філософського мислення.
Жодна система поглядів не починається з «чистих фактів». Факти самі по собі не говорять, що є добрим, справедливим чи цінним. Вони лише описують те, що існує. Ще Девід Юм звернув увагу на неможливість логічного переходу від тверджень про те, що «є», до тверджень про те, що «повинно бути». Якщо ми знаємо, що певне суспільство існує, що в ньому панує нерівність або що більшість підтримує певний закон, із цього не випливає, що така нерівність справедлива чи що закон є морально правильним. Для нормативного висновку завжди потрібна додаткова ціннісна передумова.



