Проте виникає питання: чи справді можлива філософія, повністю позбавлена метафізичних передумов?
Відповідь значною мірою залежить від того, як розуміти саму метафізику. Якщо вважати нею лише вчення про Бога, абсолют, душу чи першооснови буття, тоді можна говорити про існування неметафізичних філософських концепцій. Однак існує ширше розуміння метафізики — як сукупності фундаментальних засад, які не можуть бути остаточно виведені з емпіричних фактів або логічно доведені. Саме це розуміння, на мою думку, краще відображає реальну структуру філософського мислення.
Жодна система поглядів не починається з «чистих фактів». Факти самі по собі не говорять, що є добрим, справедливим чи цінним. Вони лише описують те, що існує. Ще Девід Юм звернув увагу на неможливість логічного переходу від тверджень про те, що «є», до тверджень про те, що «повинно бути». Якщо ми знаємо, що певне суспільство існує, що в ньому панує нерівність або що більшість підтримує певний закон, із цього не випливає, що така нерівність справедлива чи що закон є морально правильним. Для нормативного висновку завжди потрібна додаткова ціннісна передумова.
Саме тому будь-яка теорія цінностей змушена виходити з певних початкових принципів. Одні вважають, що існують природні права людини, інші — що існують лише права, встановлені конкретними суспільствами. Одні стверджують, що свобода є найвищою цінністю, інші надають перевагу рівності або порядку. Жодна з цих засад не може бути безпосередньо доведена за допомогою самих лише фактів. Вони є вихідними принципами, на яких будується вся подальша аргументація.
Те саме стосується й філософії історії. Якщо хтось стверджує, що історія має божественний задум або спрямована до певної абсолютної мети, він явно займає метафізичну позицію. Але й твердження, що історія не має жодного об'єктивного сенсу, також не є емпіричним фактом. Це теж філософське припущення про характер історичної реальності. Аналогічно, вислів про те, що існують лише історично змінні права і моральні норми, не є простим описом фактів, а містить фундаментальне припущення про природу моралі.
Ці міркування можна поширити й на епістемологію. Наприклад, принцип «довіряти лише емпіричним доказам» сам не є емпіричним фактом. Його неможливо підтвердити експериментом так само, як підтверджують фізичний закон. Це вихідне правило пізнання, яке приймається до початку будь-якого дослідження. Саме тому критики логічного позитивізму звертали увагу, що верифікаційний принцип не задовольняє власному критерію перевірки.
Отже, повністю безметафізична філософія навряд чи можлива. Навіть ті концепції, які заперечують класичну метафізику, спираються на певні недовідні засади. Вони можуть стосуватися не Бога чи абсолюту, а природи знання, моралі, людини або суспільства, але залишаються фундаментальними передумовами, без яких неможливе жодне послідовне міркування.
Звичайно, не всі філософи погодяться називати такі передумови метафізикою. Дехто вважатиме їх епістемологічними або нормативними принципами. Проте ця відмінність часто є радше термінологічною, ніж змістовною. Незалежно від назви, будь-яка філософська система має вихідні засади, які не можуть бути остаточно обґрунтовані фактами. Саме тому питання полягає не в тому, чи можливо повністю уникнути метафізики, а в тому, наскільки чітко усвідомлені й обґрунтовані ті фундаментальні принципи, на яких будується наше мислення.
Чи можлива етика без метафізики?
Питання про можливість етики без метафізики є одним із центральних у сучасній моральній філософії. Починаючи з Нового часу, багато мислителів прагнули звільнити етичну теорію від звернення до Бога, природного права, абсолютних сутностей чи наперед заданого морального порядку світу. Вони намагалися обґрунтувати мораль, спираючись лише на людський досвід, раціональність, суспільну практику або результати науки. Проте виникає запитання: чи справді етика може існувати без будь-яких метафізичних передумов?
Перш за все слід розрізняти факти й цінності. Факти описують світ таким, яким він є. Вони повідомляють, що люди поводяться певним чином, що існують певні суспільні інститути, що в різних культурах діють різні моральні норми. Однак жоден факт сам по собі не містить відповіді на питання, що є добром, що є справедливістю і як людина повинна чинити.
Саме на це звернув увагу Девід Юм, сформулювавши проблему переходу від «є» до «повинно бути». З опису дійсності неможливо логічно вивести моральний обов'язок. Якщо ми знаємо, що більшість людей поводиться егоїстично, це ще не означає, що егоїзм є морально правильним. Якщо певне суспільство визнає дискримінацію, із цього також не випливає, що дискримінація є справедливою. Для будь-якого морального висновку необхідна хоча б одна нормативна передумова.
Саме тут і виникає проблема метафізики. Якщо моральні норми не випливають із фактів, то на чому вони ґрунтуються? Один із варіантів відповіді полягає в тому, що існує об'єктивний моральний порядок: Божа воля, природний закон, людська гідність або інша універсальна цінність. Така позиція має виразний метафізичний характер.
Проте навіть ті етичні концепції, які заперечують існування абсолютних моральних засад, не обходяться без вихідних припущень. Наприклад, утилітаризм приймає як аксіому, що максимізація добробуту є морально бажаною. Контрактуалізм виходить із цінності добровільної згоди та взаємного визнання. Ліберальна етика спирається на пріоритет свободи особистості. Етика чеснот виходить із уявлення про людське процвітання як моральний ідеал. Кожна з цих теорій починається з принципу, який не можна довести самими лише емпіричними фактами.
Іноді стверджують, що мораль можна повністю пояснити еволюцією, психологією або соціологією. Безперечно, ці науки багато розповідають про походження моральних переконань, їхню історичну мінливість і соціальні функції. Але вони пояснюють, чому люди мають ті чи інші моральні уявлення, а не чи є ці уявлення правильними. Наука може пояснити виникнення альтруїзму або агресії, але вона не здатна сама по собі відповісти, чи повинні люди бути альтруїстами або чи є агресія морально припустимою.
Показовим є й поняття прав людини. Якщо розглядати їх як універсальні права, що належать кожній людині незалежно від історичних обставин, то таке розуміння вже спирається на метафізичне припущення про існування загальнолюдської гідності або природних прав. Якщо ж вважати, що існують лише права й обов'язки, встановлені конкретними суспільствами, то це також є фундаментальною філософською позицією щодо природи моралі та права. В обох випадках маємо не просто опис фактів, а вихідне світоглядне припущення.
Усе це дозволяє зробити ширший висновок. Якщо розуміти метафізику не лише як учення про Бога чи надприродний світ, а як сукупність фундаментальних принципів, які не можуть бути остаточно виведені з фактів, то будь-яка етична система містить метафізичний компонент. Він може бути релігійним або світським, реалістичним або конструктивістським, але він завжди присутній у вигляді вихідних нормативних засад.
Звичайно, не всі філософи погодяться називати такі засади метафізикою. Дехто вважатиме їх аксіомами практичного розуму, нормативними принципами або епістемологічними передумовами. Однак незалежно від термінології проблема залишається тією самою: мораль не може бути виведена із самих лише фактів.
Отже, питання полягає не в тому, чи можлива етика без метафізики, а в тому, яку саме метафізику вона приховано або відкрито приймає. Кожна етична теорія починається з певного уявлення про цінність, добро чи людську природу, і саме ці вихідні принципи визначають її подальші моральні висновки. Тому повністю безметафізична етика видається не стільки досяжною метою, скільки філософською ілюзією
Комментариев нет:
Отправить комментарий