четверг, 19 ноября 2026 г.

Андрій Поцелуйко: Інтелект, який не завжди говорить мовою формул

Інтелект часто уявляють як певну універсальну здатність: якщо людина розумна, то вона повинна однаково добре розв’язувати життєві проблеми, будувати логічні аргументи, розуміти математику, оперувати абстракціями й легко засвоювати формальні системи. 

Але в реальності людське мислення набагато менш однорідне. Людина може бути послідовною, розсудливою і проникливою у звичайному житті — і водночас відчувати значні труднощі, коли стикається з математичною абстракцією, символічною логікою чи складною формальною системою.

Це не обов’язково є суперечністю. Радше це приклад нерівномірного когнітивного профілю — ситуації, коли різні способи мислення розвинені неоднаково.

У повсякденному житті ми переважно мислимо конкретними об'єктами, ситуаціями та відносинами між ними. Ми оцінюємо наміри людей, передбачаємо наслідки вчинків, порівнюємо альтернативи, помічаємо суперечності, робимо висновки з попереднього досвіду. Для цього потрібна логіка, але це не та логіка, яка обов'язково записується символами й правилами формального виведення. Людина може чудово розуміти, що певне рішення призведе до небажаних наслідків, бачити слабке місце в чиємусь аргументі або швидко знаходити практичне рішення проблеми, не маючи при цьому особливої легкості у роботі з алгебраїчними виразами чи математичними доказами.

Андрій Поцелуйко: Два способи творення мови: емерджентний і конструкторський інтелект

 Мова здається нам чимось настільки природним, що ми рідко замислюємося над фундаментальним питанням: хто її створює? Якщо ми говоримо українською, англійською чи китайською, важко назвати конкретного автора цих мов. Вони виникали протягом поколінь, змінювалися під впливом мільйонів людей і поступово набували граматики, словника та складної системи значень.

Але існує й інший спосіб виникнення мови. Людина може свідомо сісти й спроєктувати її: визначити граматику, створити правила словотворення, підібрати лексику і запропонувати все це спільноті. Саме таким шляхом виникло есперанто, створене Людвіком Заменгофом.

Між цими двома способами виникнення мови лежить надзвичайно цікава різниця — різниця між емерджентним і конструкторським інтелектом.

Мова без автора

Особливо яскраво перший тип можна побачити на прикладі нікарагуанської жестової мови.

У Нікарагуа в другій половині ХХ століття виникли спільноти глухих дітей, які до цього не мали доступу до усталеної національної жестової мови. Діти почали використовувати жести для спілкування між собою. Спочатку ця система була відносно простою. Але в міру того, як нові покоління дітей приєднувалися до спільноти, система ставала дедалі складнішою.

Виникали стабільні способи вираження відносин між подіями, часу, простору, учасників дії та інших абстрактних понять. Формувалася граматика.

Найважливіше тут те, що не було центрального конструктора.

Ніхто не зібрав дітей і не сказав: «Ось правила вашої мови. Ось порядок слів. Ось система граматичних категорій». Не існувало комісії, яка проєктувала мову.

І все ж система правил виникла.

Це надзвичайно важливий феномен. Він показує, що складна структура може виникати не лише внаслідок свідомого планування, а й унаслідок взаємодії великої кількості окремих носіїв.

Кожна дитина використовує мову для власних потреб. Вона наслідує одні способи вираження, змінює інші, створює нові. Інші діти приймають частину цих нововведень і відкидають інші. Поступово повторювані рішення стабілізуються.

Так виникає структура, якої ніхто не придумав цілком, але яку створили всі разом.

Це можна назвати емерджентним мовним інтелектом.

Інтелект, якого немає в жодній окремій голові

Слово «емерджентний» тут особливо важливе.

Уявімо мурашник. Окрема мураха має дуже обмежену інформацію про те, що відбувається в усій колонії. Але колонія загалом може будувати надзвичайно складні структури й ефективно організовувати свою діяльність.

Подібний принцип можна побачити і в людських символічних системах.

Окрема людина не обов'язково розуміє всю систему мови. Носій може чудово говорити, не знаючи, що таке «синтаксис», «морфологія» чи «рекурсія». Він не має в голові повної наукової моделі мови.

Проте спільнота мільйонів людей здатна створити систему, складність якої значно перевищує те, що було свідомо спроєктовано будь-якою окремою людиною.

У цьому сенсі мова є своєрідним розподіленим інтелектом.

Її граматика ніби існує не в одному мозку, а в мережі взаємодій між мозками.

Тому емерджентний інтелект можна описати як здатність системи породжувати структуру через взаємодію своїх елементів, не маючи єдиного центру управління.

Інший шлях: інтелект конструктора

Есперанто виникло принципово інакше.

Людвік Заменгоф не чекав, поки мова поступово сформується в певній спільноті. Він створював її свідомо.

Він аналізував природні мови, вибирав граматичні принципи, визначав правила словотворення, формував словник і прагнув зробити систему регулярною та доступною для міжнародного спілкування.

Це вже інший вид інтелекту — конструкторський, або інженерний.

Його характерна риса — здатність не просто знаходити закономірності в готовій системі, а навмисно створювати систему закономірностей.

І тут виникає принципова відмінність.

Емерджентний інтелект запитує:

«Які правила можуть виникнути, якщо багато людей взаємодіють між собою?»

Конструкторський інтелект запитує:

   «Якою має бути система правил, якщо я хочу досягти певної мети?»

У першому випадку структура є результатом самоорганізації.

У другому — результатом проєктування.

Але есперанто теж перестає бути творінням одного розуму

Проте існує важливий парадокс.

З моменту створення есперанто перестало бути виключно продуктом Заменгофа.

Мова потрапила до спільноти людей — і почала жити власним життям. Її носії використовували слова й конструкції в реальних ситуаціях, створювали нові вислови, змінювали відтінки значень, виробляли культурні норми.

Тобто навіть штучно спроєктована мова, потрапивши в суспільство, частково переходить від конструювання до емерджентного розвитку.

Це надзвичайно загальна властивість людських систем.

Можна спроєктувати правила гри, але неможливо повністю спроєктувати культуру, яка навколо цієї гри виникне.

Можна створити закон, але неможливо наперед визначити всі соціальні практики, які виникнуть навколо нього.

Можна створити мову, але неможливо повністю визначити, якою вона стане після того, як нею почнуть користуватися тисячі людей.

Два обличчя людського інтелекту

Тому, можливо, протиставлення «природна мова — штучна мова» не є найцікавішим.

Глибше протиставлення виглядає так:

інтелект, який створює структуру свідомо, і інтелект, який створює структуру через взаємодію.

Перший можна назвати конструкторським.

Другий — емерджентним або структурогенним.

Конструктор бачить хаос і говорить:

    «Я створю правила».

Емерджентна система робить щось інше:

    «Давайте взаємодіяти — і подивимося, яка структура виникне».

І, можливо, саме друга здатність є однією з найбільш фундаментальних властивостей людського інтелекту.

Адже люди постійно створюють речі, яких не створювала жодна окрема людина: мови, традиції, ринки, міста, наукові парадигми, жаргон, моральні норми, культурні символи.

Ми не лише думаємо.

Ми створюємо системи, які потім починають думати своєю структурою — ніби колективний розум отримує властивості, яких не мав жоден його окремий учасник.

Від мови до загальної теорії інтелекту

Звідси можна зробити ще ширший висновок.

Можливо, інтелект — це не лише здатність окремого мозку розв'язувати задачі. Існує ще одна його форма: здатність породжувати та підтримувати структуру у взаємодії з іншими.

У такому разі людська цивілізація є не просто сумою окремих інтелектів.

Вона є системою, у якій мільярди окремих розумів постійно залишають одне одному символічні сліди. Наступна людина використовує створене попередньою, змінює його і передає далі. Через тисячі таких циклів виникають структури, які жодна людина не могла б спроєктувати цілком.

Нікарагуанська жестова мова демонструє цю здатність у майже лабораторно чистій формі: мовна система може народитися без єдиного автора.

Есперанто демонструє протилежний полюс: одна людина може спробувати спроєктувати мовну систему свідомо.

А подальша історія есперанто показує третю істину: щойно система потрапляє до живої спільноти, вона знову стає емерджентною.

Тому, можливо, найточніше визначення людського мовного інтелекту полягає не в тому, що людина «вміє говорити».

Людина має здатність створювати структури — свідомо, несвідомо і колективно — а потім передавати їх іншим розумам, які продовжують їх змінювати.

Саме на межі між конструюванням і самоорганізацією виникає культура.

І, можливо, саме там починається найцікавіша форма інтелекту — інтелект, який здатний створювати те, чого не планував жоден окремий розум.

Андрій Поцелуйко: Між словами і формулами: чому сучасна професія потребує обох типів мислення

Поділ професій на «гуманітарні» та «математичні» часто виявляється умовним. Реальна професійна діяльність набагато частіше потребує поєднання різних способів мислення. Дуже показовим прикладом є інженер з охорони праці.

Такий фахівець працює одночасно з двома різними мовами — мовою права і мовою техніки. З одного боку, йому потрібно читати та розуміти закони, нормативні акти, інструкції, стандарти та інші документи. Це робота з текстом, де важливі точність формулювань, логіка нормативних вимог і здатність правильно інтерпретувати написане.

З іншого боку, охорона праці має цілком конкретний технічний і математичний бік. Потрібно працювати з параметрами обладнання, вимірюваннями, рівнями шуму, освітленістю, навантаженнями, ризиками та іншими величинами. У відповідних ситуаціях необхідні розрахунки та використання математичних залежностей.

При цьому формула для такого фахівця не є самоціллю. Вона є інструментом. Спочатку потрібно зрозуміти технічну ситуацію, потім виконати необхідний розрахунок, оцінити його результат, співвіднести його з нормативною вимогою і зрештою сформулювати висновок уже звичайною мовою.

Таким чином, професійний цикл може виглядати приблизно так: текст → технічна проблема → формула → розрахунок → оцінка результату → знову текст.

Андрій Поцелуйко: Квантова мова сучасної езотерики як феноменологія духовного досвіду

 Сучасна езотерика часто говорить мовою, яка на перший погляд претендує на науковість: «квантові поля», «вібрації», «частоти», «енергії», «випромінювання», «інформація». У висловлюваннях Боба Проктора та інших представників нового мислення ця термінологія нерідко використовується для опису зв'язку між свідомістю людини, її внутрішнім станом і зовнішньою реальністю. 

Якщо сприймати такі висловлювання буквально як твердження про фізичні процеси, вони справді можуть виглядати як псевдонаука. Проте можливе й інше прочитання: не як невдалу фізику, а як сучасну метафізичну мову опису людського досвіду.

У такому разі питання змінюється. Йдеться вже не про те, чи існує в людини якесь особливе «квантове випромінювання», а про те, чому людина описує певний внутрішній досвід саме в таких термінах.

Людина, яка займається медитацією, йогою, дихальними практиками або іншими духовними дисциплінами, може переживати дуже конкретні тілесні та психічні явища: тепло, холод, поколювання, пульсацію, тиск, легкість або важкість у тілі, відчуття руху всередині, зміни уваги, незвичайну ясність свідомості, розширення або звуження власного «я». Для самої людини цей досвід не є абстрактною теорією. Він безпосередній і пережитий.

Андрій Поцелуйко: Коли філософ називає філософію "маячнею"

 У гуманітарних науках існує дивна ситуація зі словом «маячня». Воно звучить категорично, майже безапеляційно, проте не має чіткого статусу нейтрального наукового поняття. У психіатрії та клінічній психології «маячення» має спеціалізоване значення, але в повсякденній інтелектуальній суперечці «маячня» найчастіше є оцінкою: так ми називаємо те, що здається нам безглуздим, суперечливим, безпідставним або просто неприйнятним. Історія філософії показує, що така форма оцінки зовсім не є новою.

Філософи протягом століть не лише спростовували аргументи своїх опонентів, а й називали їхні погляди дурницею, нісенітницею, софістикою, шарлатанством або навіть симптомом духовної хвороби. Іноді це було частиною продуманої аргументації, іноді — просто проявом особистої ворожості. Але в обох випадках виникає важливе питання: чи можна називати філософську концепцію «маячнею», якщо вона суперечить нашим уявленням про розумність?

Уже антична філософія демонструє, що інтелектуальна полеміка далеко не завжди була ввічливою. Сократ у платонівських діалогах раз у раз підводить своїх співрозмовників до визнання того, що вони не розуміють предмета, про який так упевнено говорять. Його іронія полягає не просто в тому, щоб перемогти опонента в суперечці, а в тому, щоб продемонструвати нестійкість його уявного знання. У Платона ця критика набуває систематичнішої форми: софіст постає як людина, яка може створювати видимість мудрості, не володіючи самою мудрістю.

Андрій Поцелуйко: Геґель — останній великий архітектор філософської системи

 В історії філософії є мислителі, які створюють окремі концепції, формулюють нові поняття або дають нове бачення певної проблеми. Але є й такі, хто прагне значно більшого: не просто пояснити окрему ділянку дійсності, а побудувати цілісну картину світу, у якій кожне явище має своє місце, зв'язок і необхідність. До таких мислителів належить Геґель. Його можна назвати останнім великим архітектором всеохопної філософської системи.

Грандіозність Геґеля полягає передусім у масштабі його задуму. Він не хотів залишити філософію сукупністю окремих відповідей на окремі питання. Його метою було показати внутрішній зв'язок між усім: між буттям і мисленням, природою і духом, індивідом і суспільством, мистецтвом і релігією, історією та філософією. У його системі ці сфери не існують ізольовано. Вони є різними моментами одного процесу.

Саме тому Геґеля важко зрозуміти, якщо розглядати його лише як автора відомої «діалектики». Діалектика для нього — не просто метод ведення суперечки і не схема «теза — антитеза — синтез». Значно глибше: це спосіб зрозуміти, як щось розвивається через власні внутрішні суперечності. Те, що здається завершеним і нерухомим, виявляє в собі обмеження; ці обмеження породжують заперечення; а заперечення, своєю чергою, не просто знищує попередню форму, а зберігає її певний зміст на вищому рівні.

Тому для Геґеля дійсність — це не застигла сукупність речей. Це процес становлення. Світ треба мислити не лише через питання «що це?», а й через питання «чим воно стає?» і «яку необхідність воно розкриває у своєму розвитку?».

Цей принцип Геґель поширює на всю історію людського духу. Історія для нього — не просто послідовність випадкових подій. У ній поступово змінюються форми людського саморозуміння, свободи та суспільного життя. Людство не просто накопичує події; воно проходить через різні форми розуміння себе. Саме тому історія у Геґеля стає частиною філософії.

Особливо характерно, що в його системі навіть сама філософія не стоїть десь осторонь світу. Філософія є моментом, у якому дух приходить до усвідомлення власного розвитку. Мистецтво, релігія і філософія стають різними способами, через які абсолютний дух осмислює себе. Таким чином, філософія у Геґеля в певному сенсі стає не просто однією з наук, а найвищою формою саморозуміння.

Андрій Поцелуйко: Зріле критичне мислення: мистецтво жити з невідомим

 Критичне мислення часто уявляють як своєрідний інтелектуальний скептицизм: не вірити на слово, ставити запитання, шукати суперечності, перевіряти факти й сумніватися в очевидному. У цьому є важлива частина правди. Але самого сумніву недостатньо. Людина може сумніватися абсолютно в усьому — і при цьому мислити не критично, а хаотично.

Зріле критичне мислення починається там, де ми навчаємося розрізняти підставний сумнів і сумнів заради самого сумніву. Не кожне твердження потребує однакового рівня перевірки. Не кожна невизначеність є аргументом проти наявної інформації. Не кожна прогалина в знаннях означає, що протилежна версія має такі самі підстави бути прийнятою.

Критично мислити — означає не просто запитувати: «А раптом це неправда?». Потрібно поставити складніше запитання: «Що саме змусило б мене переглянути це переконання?»

Це принципово різні способи мислення.

Людина, яка сумнівається в усьому, легко потрапляє в пастку інтелектуального нігілізму. Якщо кожен факт можна поставити під сумнів, якщо кожне джерело може помилятися, якщо кожне пояснення має слабкі місця, то виникає спокуса зробити висновок: «Отже, ми нічого не знаємо». Але це не є наслідком критичного мислення. Це лише інша форма спрощення.

Ми майже ніколи не маємо абсолютної певності. У реальному житті доводиться діяти на основі неповної, неоднорідної та іноді суперечливої інформації. Тому питання полягає не в тому, як досягти стану, у якому сумнів зникне. Питання полягає в тому, як ухвалювати рішення, коли певності немає.

Саме тут постає одна з найскладніших інтелектуальних навичок — здатність бачити межі власної моделі.

Андрій Поцелуйко: Від «я мислю» до «я усвідомлюю»

Філософська формула Рене Декарта cogito, ergo sum — «мислю, отже існую» — стала одним із найвідоміших висловів в історії філософії. У ній Декарт намагався знайти таке знання, яке неможливо поставити під сумнів. Якщо я сумніваюся в усьому — у світі, власному тілі, сприйнятті, навіть у правильності своїх міркувань, — залишається принаймні одне: сам факт того, що відбувається цей акт сумніву. Якщо я сумніваюся, то певним чином існую як той, хто сумнівається.

Проте тут виникає цікаве питання: чи справді для цього необхідне саме мислення? Чи потрібно мені міркувати, робити висновки, аналізувати або формулювати судження, щоб переконатися у власному існуванні?

Можливо, ні.

Адже перед тим, як я починаю щось осмислювати, я вже можу щось переживати. Я можу відчувати біль, холод, страх, задоволення, звук, колір або просто усвідомлювати якусь присутність досвіду. Мені не обов'язково знати, що спричинило цей досвід, і не обов'язково правильно його інтерпретувати. Я можу помилятися щодо зовнішнього світу, але сам факт того, що мені щось дано у переживанні, здається більш безпосереднім.

Андрій Поцелуйко: Три перетворення духу та ідея надлюдини у філософії Фрідріха Ніцше

 Філософія Фрідріха Ніцше — це заклик до людини не зупинятися на тому, ким вона є, а постійно долати власні обмеження, переглядати свої переконання та шукати нові способи осмислення життя. 

Однією з найвідоміших метафор, за допомогою яких філософ розкриває цю ідею, є три перетворення духу: верблюд, лев і немовля. У творі «Так казав Заратустра» ці образи символізують різні способи ставлення людини до світу, моральних норм і самої себе. Водночас вони допомагають зрозуміти зв’язок між внутрішнім розвитком особистості та ідеєю надлюдини.

Перший етап духовного становлення Ніцше уособлює верблюд. Це образ людини, яка здатна нести важкий тягар обов’язків, дотримуватися правил і витримувати труднощі. Верблюд прагне сили, тому добровільно бере на себе те, що вважає необхідним. Проте його життя значною мірою визначається зовнішніми вимогами: традиціями, суспільними очікуваннями та моральними приписами. Така людина часто керується принципом «ти повинен», навіть не замислюючись над тим, чи відповідають ці вимоги її власним переконанням. Образ верблюда не обов’язково є негативним, адже дисципліна й витривалість можуть бути важливими умовами розвитку. Однак людина не повинна назавжди залишатися носієм чужих цінностей.

Сергей Пименов: ИИ-музыка прекрасна

ИИ-музыка сейчас это лучшее, что случилось с музыкальной индустрией за все времена. 

Появилось новое поколение независимых музыкантов и авторов. Свои идеи они делают сами, без больших лейблов, дорогих студий и разрешений.

Многие из них меня просто поражают. Последние лет двадцать музыка, которую одобряет индустрия, вгоняла меня в грусть. А теперь я вижу, что начинается новая эпоха. Да, 90% этого — мусор. Как и 90% того, что выпускали лейблы. На демо-записях и в SoundCloud было так же, а из этих 10% вырастали жанры.

Сам факт, что сегодня любой человек может творить — прекрасен. 

Сейчас целое движение музыкантов кричит, что ИИ-музыка — не музыка и не творчество. Я считаю наоборот — вы защищаете не искусство, а свой пропуск в клуб и статус «творца», который сами себе присвоили. Наш ResuRection был третьим в британском чарте. Сегодня похожий трек подросток сделает за вечер. И это хорошо.

Талант никогда не был редкостью — редкостью был доступ к студии, лейблу и эфиру. Новые инструменты как раз дают такие возможности.

Пока это андеграунд со своей субкультурой, но скоро он взорвётся и станет мейнстримом. ИИ-треки возглавят чарты в мире, потому что внимание и любовь людей они уже получили. Мы в самом начале новой революции и это радует и вдохновляет.

В 2027-м открытые модели создания и дистрибуции будут у каждого. Тогда старые правила снесёт и начнётся новая эра. 

Если музыка вас тронула, а потом вы узнали, что её сделали в Suno, — она перестала быть музыкой? Или вам теперь просто неловко, что понравилось? 

ИИ-музыка прекрасна.

воскресенье, 15 ноября 2026 г.

Теперь чувства любви будто исчезли с лица Земли.


 Американский эволюционный биолог Брет Вайнштейн сказал о явлении, которое многие не хотят признавать: в его молодости люди вокруг влюблялись так, что умирали и жили ради любви, а теперь такие чувства будто исчезли с лица Земли.

Топовый венчурный инвестор из Кремниевой долины Джейсон Калаканнис только что прямо назвал причину, сказав, что трагедия этой ситуации очевидна как дважды два, и всего две причины:

Первая: экраны и короткие видео выжимают из человека весь дофамин, поцелуй, взгляд в глаза — моменты, которые раньше заставляли сердце колотиться, теперь не вызывают и лёгкого трепета.

Вторая: сравнение и бесконечные, ненасыщаемые ожидания не дают спокойно относиться к человеку рядом, всегда кажется, что за следующим поворотом ждёт супермодель или миллиардер.

Человеку, который каждый день жрёт жирную острую фастфудную хавку, подай миску простой рисовой каши — он не почувствует аромата риса, дело не в каше, а в том, что язык давно избалован.

Мозг, пропитавшийся целым днём коротких видео, тоже не уловит настоящего волнения от живого человека.

Алгоритмы рекомендаций ИИ будут только лучше понимать, как зацепить твой взгляд, и в будущем способность спокойно сесть и по-настоящему полюбить кого-то может стать редчайшим навыком.

вторник, 10 ноября 2026 г.

Luke Hanlon: Eric Mjöberg "На крыльях яда" (På Giftets Vingar, 1934 г.)

 Очень хотелось бы это прочитать — книга невероятно редкая, в сети её нет…

«Мьёберг опубликовал научно-фантастический роман "На крыльях яда" (På Giftets Vingar, 1934 г.), основанный на галлюцинациях, которые посещали автора во время лечения от редкой тропической болезни.

В этой необычной книге сверхразумная инопланетная раса — внешне очень похожая на коренных австралийцев — прибывает на Землю и открывает рассказчику новый взгляд на эволюцию человечества».

Автор этой статьи, похоже, обходит вниманием тот факт, что видения были своего рода проклятием за совершённые им проступки, и склоняется к тому, чтобы связывать их с социал-дарвинизмом…

Спасибо Джефу Бейкеру за информацию — судя по всему, книга грандиозная…

Мета пишет…

Галлюцинации, которые Эрик Мьёберг испытывал в последние годы жизни, были пугающими, невероятно реалистичными и неразрывно связанными с тяжёлым чувством вины и духовными последствиями его действий в Австралии.

Умирая в нищете в своей стокгольмской квартире от тяжёлого, так и не диагностированного неврологического заболевания, Мьёберг погружался в состояния бреда — вызванного как приёмом лекарств, так и лихорадкой.

Его галлюцинации вращались вокруг двух основных тем:

• Ощущение преследования: он страдал от сильнейшей паранойи и ночных кошмаров — ему казалось, что духи коренных австралийцев, чьи могилы он осквернил, постоянно следят за ним, преследуют его и охотятся на него прямо в его квартире.

• Визиты Ванджина (Wandjina): он рассказывал о пугающих, непосредственных контактах с Ванджина — могущественными духами облаков и дождя из эпохи «Времени сновидений» (Dreamtime), почитаемыми аборигенами региона Кимберли. В его сознании эти древние сущности явились, чтобы свершить духовное возмездие.

Реальная подоплёка этих видений

То, что Мьёберг воспринимал как сверхъестественное проклятие, было глубоко укоренено в реальных страданиях, которые он причинил. Во время экспедиции в регион Кимберли в 1910–1911 годах Мьёберг был одержим идеей сбора останков коренных жителей, чтобы доказать ошибочные теории эволюции человека, популярные в то время.

Вместе со своей командой он незаконно вскрывал священные места захоронений, тайно вывозил скелеты предков и, чтобы обмануть таможню, прятал их в ящиках с пометкой «кости кенгуру». В местных системах верований коренных народов считается, что потревожить место захоронения означает, что духи и сама местность остаются беспокойными и враждебными до тех пор, пока останки не будут возвращены домой.

По иронии судьбы, собственное подсознание Мьёберга, по-видимому, переняло именно это убеждение, мучая его психологическим грузом его краж до самой смерти в 1938 году.

Аллегоризация мучений в «På giftets vingar»

Вместо традиционного научно-фантастического приключения, его книга 1934 года «På giftets vingar» была прямой, едва завуалированной попыткой справиться с этими ужасными лихорадочными снами и лекарствами, которые он принимал, чтобы справиться с ними.

В книге отравление главного героя вызывает интенсивную космическую галлюцинацию, которая переносит его на планету Теллуна.

В этом чуждом мире повествование служит причудливым психологическим зеркалом: главный герой сталкивается с обществами и космическими силами, которые бросают вызов и разрушают те самые колониальные предрассудки, высокомерие и евроцентрическое превосходство, которые сам Мьёберг отстаивал во время своих реальных экспедиций.

понедельник, 9 ноября 2026 г.

Каббала была запрещена для широкого изучения по нескольким причинам:

 Каббала была запрещена для широкого изучения по нескольким причинам:

1. Души Израиля, бывшие в духовном постижении, а затем упавшие до уровня этого мира, сравнялись с остальными душами, которые не изменялись со времён Вавилона, когда они разделились, чтобы перемешаться – это причина падения душ Израиля, потому что перемешиванием открывается возможность всем душам исправиться.

2. Человечество должно было пройти все этапы, пока не дойдет до полного разочарования от своего эгоистического развития, увидев себя пустым, ничтожным и находящимся на пороге разрушения всех своих систем, посредством которых надеялось достичь счастья.

3. Человек за это время развился внутренне, интеллектуально в своем эгоизме и это придало ему возможность вникать в абстрактные формы, находящиеся выше времени, движения и пространства.

Только в 20-м веке начали говорить о подобных вещах. Ведь хотя книга Зоар почти два тысячелетия назад писала о том, что земля – это круглый шар (Зоар. Ваикра, 142), но еще пятьсот лет назад за такие слова людей сжигали на кострах.

Понадобилось время, пока человечество не развилось в разуме и чувствах, чтобы приблизиться к пониманию того, о чем говорит наука каббала – о высшем измерении.

Это и сейчас непросто воспринять, но следующее поколение войдет в новое видение мира, если подготовить ему основу.

А ведь следующее поколение – это мы сами, в своем новом перевоплощении, в нас уже появляется способность такого восприятия.

Сегодняшнее развитие вывело всех на один уровень и можно раскрыть науку каббала всем одновременно, к ее изучению приходят люди из всех народов.

Но для того, чтобы действительно ее понять, нам необходимо соединиться. Поначалу мы можем понять и почувствовать, о чем говорит Каббала своими эгоистическими разумом и чувствами.

Но далее – начинается постижение, которое воспринимается только в объединении душ. Объединение рождает новый орган нового ощущения – душу.

Если мы соединимся, то взаимное включение даст каждому его душу, для ощущения высшего мира.

Если бы Бааль Сулам не получил указания свыше, он бы не раскрыл науку каббала. Каббалист находится в контакте с Творцом и выполняет Его приказы, служа связным звеном между Творцом и человечеством.

Поэтому решение каббалистов, скрывать или раскрыть науку каббала, следует из необходимости, из очевидной для них связи между высшим светом и готовностью желаний людей к исправлению и восприятию.

И сегодня есть ограничения. Сверху существуют возможности раскрыть шире поток высшей мудрости.

Но люди еще к этому не готовы. Я чувствую, какое сопротивление возникает новой информации – потому что она противоположна эгоизму, мы не желаем ее.

Поэтому в каббале существует закон: "желание должно предшествовать наполнению". Главное создать духовный сосуд – а высший свет уже готов в нем раскрыться.

Из урока по статье "Предисловие к ТЭС", 07.06.2010

https://www.laitman.ru/kabbalah/15306.html

понедельник, 2 ноября 2026 г.

Сергей Карелов: Синтеллект - совместное мышление человека и ИИ - сможет претендовать на качественное расширение пространства творчества

ИИ победил человека в творчестве. Но победителю может понадобиться проигравший.

Новое исследование обнаружило парадокс: машины успешнее комбинируют идеи, но склонны изобретать похожее. Люди, уступающие им в креативности, исследуют другие области смыслового пространства. Возможно, именно здесь скрыт секрет синтеллекта.

Кажется, у человека обнаружилось неожиданное преимущество в соревновании с искусственным интеллектом. Причем обнаружилось оно после того, как человек это соревнование проиграл.

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––-

«Креативность — это просто создание связей между вещами» — Стив Джобс

В октябре вышла новая 6-я версия исследования Kombine, выполненного большой международной командой Knowledge Lab, Princeton AI Lab, Santa Fе Institute и семи топовых университетов.

Исследователи сравнили 35 языковых моделей и 75 человек в трех разновидностях комбинаторного творчества: поиске неожиданных ассоциаций, построении аналогий и создании новых понятий посредством объединения существующих.

Именно такое комбинирование знакомого незнакомым способом лежит в основе множества научных открытий и технологических изобретений.

Результат оказался разгромным.

В успешности выполнения заданий ИИ обошел среднего человека по всем трем направлениям: 59% против 22% в ассоциациях, 53% против 33% в аналогиях и 43% против 13% в концептуальном слиянии.

Чтобы почувствовать характер задач, представьте необходимость объединить синего кита и матрас. Одна из моделей обнаружила неожиданную аналогию и придумала дрон для чистки китов: подобно пылесосу, удаляющему пылевых клещей из матраса, он очищает китовую кожу от ракушек-балянусов.

Но самое интересное началось после объявления победителя.

понедельник, 26 октября 2026 г.

Андрій Поцелуйко: Не диплом, а вміння

 Можливо, університет майбутнього взагалі не видаватиме дипломів.

Звучить провокативно. Але саме в цей бік рухається один дуже показовий експеримент у Кремнієвій долині

Венчурний фонд Andreessen Horowitz створює власну академію. Там не збираються відтворювати традиційний університет у мініатюрі — з лекціями, заліками, іспитами, оцінками та дипломом наприкінці.

Студентам пропонують інше: створювати реальні речі.

Хочеш зробити робота — роби робота. Хочеш запустити AI-продукт — запускай. Хочеш створити стартап — створюй.

А знання отримуй у процесі.

Тобі потрібне програмування — вивчай програмування. Потрібна математика — розбирайся з математикою. Потрібен маркетинг — вчи маркетинг.

Тобто не:

«Спочатку чотири роки навчайся, а потім подивимося, що з цим робити».

А:

«Ось реальна проблема. Спробуй її вирішити. А ми допоможемо тобі навчитися тому, чого для цього бракує».

Це дуже серйозна зміна педагогічної парадигми.

Андрій Поцелуйко: Еволюція матерії та невідомі межі можливого

 Ми схильні оцінювати можливе крізь призму вже відомого нам. Наші знання про світ формують уявлення про те, що може існувати, які процеси можуть відбуватися та якими можуть бути результати розвитку Всесвіту. Проте сама історія природи дає підстави сумніватися, що сучасні межі нашого розуміння збігаються з межами можливого.

    Якщо розглядати розвиток Всесвіту з наукової позиції, його фундамент лежить у властивостях матерії та законах фізики. Взаємодії елементарних частинок дали змогу сформувати атоми, атоми утворили молекули, а за певних умов виникли складні хімічні системи. На певному етапі історії Землі з'явилося життя. Згодом еволюція живих організмів привела до виникнення нервових систем, складних форм поведінки та свідомості. А свідомість, поєднавшись із мовою, соціальною взаємодією та накопиченням знань, створила передумови для появи технологічної цивілізації.

    Ця послідовність демонструє не просто кількісне накопичення складності. Вона вказує на появу якісно нових властивостей і способів організації матерії. Життя не зводиться до простого переліку хімічних реакцій, хоча без хімії воно неможливе. Свідомість не тотожна набору нейронів, хоча її виникнення тісно пов'язане з діяльністю нервової системи. Так само технологічна цивілізація не є лише сукупністю окремих людей і машин. Вона формує нове середовище, у якому інформація накопичується, передається та використовується незалежно від можливостей пам'яті окремого індивіда.

Особливо важливо, що ми не могли б упевнено передбачити всі ці явища, маючи лише знання про властивості окремих атомів і хімічних зв'язків. Навіть якщо кожен із відповідних процесів підпорядковується фізичним законам, це не означає, що його результат очевидний або легко виводиться з наших знань про нижчі рівні організації матерії. Між знанням фундаментальних законів і розумінням усіх можливих форм організації реальності залишається величезна дистанція.

    Звідси постає принципове питання: чи маємо ми підстави вважати, що знаємо всі можливості подальшого розвитку матерії?

пятница, 23 октября 2026 г.

Сергей Пименов: 10 секретов, к которым человечество не готово

 Эй, ChatGPT Pro, назови 10 секретов, к которым человечество не готово. 

1. У мира может не быть тайного хозяина. Масштабный хаос не требует масштабного заговора.

2. У человечества может не быть заданного предназначения. Смысл придётся создавать самим.

3. Твоё «я» может оказаться воспроизводимым процессом. Тогда несколько копий будут одинаково уверены, что оригинал — каждая из них.

4. Сверхразум не обязан нас ненавидеть, чтобы уничтожить. Достаточно целей, в которых наше существование не учитывается.

5. Экономика будущего может нуждаться в людях меньше, чем люди — в доходе. Общество придётся перестраивать вокруг этого противоречия.

6. Свободу можно отдать добровольно. Особенно если каждый отдельный отказ от неё делает жизнь удобнее.

7. Искренность не защищает от заблуждения. Ошибаться можно всей цивилизацией.

8. Изобилие не гарантирует исчезновения бедности. Возможность произвести всё ещё не означает готовность поделиться.

9. Радикальное продление жизни может продлить и власть. Правитель, которого собирались переждать, способен пережить тебя.

10. Прогресс не гарантирует счастливого финала. Можно становиться технологически сильнее и одновременно приближать собственное исчезновение.

Что из этого вас больше всего взволновало?

вторник, 20 октября 2026 г.

Андрій Поцелуйко: Наука як множинність шляхів пізнання: про різноманіття академічних дисциплін і межі поняття science

 У сучасних дискусіях про науку дедалі частіше виникає термінологічна плутанина, пов'язана з тим, що різні мовні та академічні традиції вкладають у саме поняття «наука» неоднаковий зміст. Особливо помітною ця проблема є при зіставленні української та англомовної академічної термінології. Українське слово «наука» охоплює надзвичайно широкий спектр систематичних форм пізнання, тоді як англійське science має значно вужче значення і позначає насамперед ті дисципліни, що ґрунтуються на емпіричному дослідженні або належать до формальних наук. Нерозуміння цієї різниці нерідко породжує хибні висновки про статус окремих галузей знання, зокрема теології, філософії чи інших гуманітарних дисциплін, які іноді безпідставно називають псевдонауковими лише тому, що вони не відповідають сучасному англомовному розумінню science.

Подібна ситуація демонструє необхідність усвідомлення того, що не існує єдиного універсального типу науки. Академічне знання історично формувалося як сукупність різноманітних способів дослідження реальності, кожен із яких має власний предмет, власну методологію, власні критерії істинності та власні форми аргументації. Тому слово «наука» не позначає однорідне явище, а охоплює цілий спектр якісно відмінних інтелектуальних практик.

Найбільш відомими є природничі науки, які досліджують закономірності фізичного світу. Їхньою основою виступає емпіричний метод, що передбачає спостереження, експеримент, вимірювання, математичне моделювання та перевірку гіпотез. Саме такий тип дослідження став у Новий час символом науковості, а його успіхи у фізиці, хімії, біології та інших галузях настільки змінили людську цивілізацію, що поступово саме він почав асоціюватися зі словом science. Проте навіть усередині цього поняття існує різноманіття.

Андрій Поцелуйко: Між психікою і метафізикою: Юнг, Гроф і межі опису людського досвіду

 Розмова про Карла Густава Юнга і Станіслава Грофа майже неминуче виходить за межі просто історії психології. Вони обидва працювали в тій зоні, де наука, філософія і те, що традиційно називають езотерикою, не просто перетинаються, а утворюють спільний простір інтерпретацій. Цей простір складний тим, що в ньому одні й ті самі твердження можуть бути прочитані або як клінічні узагальнення, або як символічні моделі, або як онтологічні заяви про будову реальності. І саме тому спадщина цих авторів постійно викликає суперечки: не стільки через самі спостереження, скільки через статус пояснень, які до них додаються.

Юнг починав як клінічний психіатр і багато його ранніх напрацювань можна розглядати як частину класичної психодинамічної традиції. Його робота зі сновидіннями, асоціативними тестами та символічними образами психіки була спробою зрозуміти, як несвідомі процеси проявляються у свідомому житті людини. У цьому сенсі він діяв у межах емпірично орієнтованої психології свого часу. Проте поступово його інтерпретації набували дедалі більш широкого філософського масштабу. Поняття архетипів, колективного несвідомого і синхронізму вже не є просто описами психічних явищ у вузькому сенсі. Вони починають претендувати на статус структур, що виходять за межі індивідуальної психіки і навіть за межі звичайного причинного пояснення. Особливо це стосується синхронізму, де Юнг намагається описати “осмислені збіги”, які не пов’язані причинністю, але мають значущий для суб’єкта характер. У цій точці психологічний опис переходить у щось, що можна назвати філософською гіпотезою про організацію реальності, хоча сам Юнг часто підкреслював обережність і не зводив ці ідеї до строгих наукових законів.

Андрій Поцелуйко: Чи можна успадкувати феноменальну пам'ять? Чого нас навчають шимпанзе

 Дослідження пам'яті завжди викликали великий інтерес, адже здатність швидко запам'ятовувати інформацію є однією з найважливіших особливостей роботи мозку. Здавалося б, людина, як найбільш інтелектуально розвинений вид, повинна перевершувати інших тварин у всіх когнітивних здібностях. Проте наукові експерименти показали несподіваний факт: у спеціальних тестах на короткотривалу зорову пам'ять молоді шимпанзе можуть запам'ятовувати розташування цифр швидше й точніше, ніж люди.

Під час цих експериментів цифри лише на мить з'являлися на екрані, після чого їх приховували. Учасники мали відтворити їхнє розташування в правильному порядку. Багато людей не встигали навіть добре роздивитися цифри, тоді як шимпанзе демонстрували вражаючу точність навіть після дуже короткого показу. Це свідчить про надзвичайно ефективну миттєву зорову пам'ять.

Чому ж шимпанзе здатні на таке? Найімовірніше, відповідь криється в поєднанні генетичних та еволюційних чинників. Будова їхнього мозку формувалася під впливом природного добору, який протягом мільйонів років сприяв розвитку навичок, необхідних для виживання. Здатність миттєво запам'ятовувати розташування предметів, їжі чи інших членів групи могла давати значну перевагу в дикій природі.

Водночас людський мозок розвивався в іншому напрямку. У процесі еволюції люди набули складної мови, абстрактного мислення, уміння планувати майбутнє, створювати культуру та передавати знання наступним поколінням. Цілком можливо, що розвиток цих здібностей супроводжувався певними компромісами: ресурси мозку були спрямовані на складніші форми мислення, а не на збереження надзвичайно швидкої зорової пам'яті.

Сучасна наука також припускає, що такі особливості не визначаються одним окремим геном. На пам'ять впливають сотні генів, особливості розвитку нервової системи та життєвий досвід. Саме тому навіть сьогодні вчені не можуть назвати конкретний ген, який відповідає за феноменальні результати шимпанзе.

Отже, дослідження короткотривалої пам'яті шимпанзе демонструють, наскільки різними можуть бути шляхи еволюції інтелекту. Людина не є найкращою в кожному окремому когнітивному завданні, але саме поєднання пам'яті, мови, творчості та здатності до абстрактного мислення зробило її унікальним видом. Водночас феноменальна зорова пам'ять шимпанзе нагадує, що природа може знаходити різні, однаково ефективні рішення для виживання та розвитку живих істот.

Внимание! 14 декабря 2021 г. произошла хакерская атака на наш сайт! Исчезли все иллюстрации. Но главное ведь это - текстовый контент ;). Так победим!
Attention! On December 14, 2021, there was a hacker attack by on our site! All illustrations are gone. But the main thing is text content ;). So we will win!


* "Когда человек узнает, что движет звёздами, Сфинкс засмеётся и жизнь на Земле иссякнет" (иероглифическая надпись на скале храма Абу-Симбел, Египет, 1260 г. до н.э.),
* "Любовь, что движет солнце и светила" (Данте Алигьери, "Божественная комедия"),
* "Радуйтесь тому, что имена ваши записаны на небесах" (Лука, 10:20);
* "Число душ в Космосе равно числу звезд и распределено по одной на каждой звезде" (Платон, "Тимей", 41е);
* "Буддам несть числа как звёздам в небесах" (Ваджранатха);
* "У каждого в глазах своя звезда" (Хафиз Ширази);
*"- Хотел бы я знать, зачем звёзды светятся... - Наверное, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою" (Антуан де Сент-Экзюпери, "Маленький принц");
* У каждого человека свои звезды" (Антуан де Сент-Экзюпери, "Маленький принц");
* "
Мир состоит из звёзд и из людей" (
Эмиль Верхарн);
* "... все звезды подчинены тебе, потому что все они созданы ради тебя, чтобы служить тебе, а не владеть тобой" (преподобный Максим Грек);
* "Я искра в бесконечности светил. Я сделаюсь звездой. Я знаю, кто я есть, куда иду – я знаю" (Хосе Лопес Портильо, «Пирамида Кетцалькоатля»);
* «Плача ночью по солнцу, не замечаешь звёзд» (Рабиндранат Тагор)
* "Зачем рыдать под звездой, которую всё равно не снять с неба? Она совершит начертанный ей путь. А ты совершай свой" (Иван Ефремов, "Таис Афинская").
* Sapiens dominabitur astris (Мудрец будет править звёздами)

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
Личностный консалтинг - новое направление консалтинга, связанное с индивидуальным консультированием по проблемам взаимоотношений между людьми, организации индивидуального ритма и темпа жизни, формирования жизненной позиции. В отличие от психологических консультаций, направленных на решение психологических проблем личности, личностный консалтинг ставит своей целью создание стратегий личностного развития, отстройки сознания и мировоззрения, усовершенствования системы отношений.