Але гляньмо, як кожен з них усе це сприйняв. Якщо мужньо, то побажай такої мужності й собі. А якщо безславно, по-жіночому, прийняли страту, — то нічого не втрачено. Так ось: або своєю стійкістю вони гідні наслідування, або своїм боягузтвом — не гідні співчуття. Якщо мужня кончина видатних мужів робить нас боязкими, а не мужніми, то хіба щось може бути більшою для нас ганьбою? Хвалімо ж, ненастанно хвалімо такого мужа й кажімо: «Скільки мужності в тобі, стільки й щастя! Ти вихопився з павутини людських нещасть — уникнув заздрості й хвороб, ступив за поріг в’язниці; ти не з тих, хто заслужив собі у богів лихої долі, а з тих, хто не заслужив на те, щоб бути забавкою долі, — став недосяжним для неї! А щодо тих, хто тільки й думає над тим, як би то услизнути, хто й у смерті хапається за життя, — ті хай ідуть до рук ката. Не оплакуватиму ні веселуна, ані плаксія: той сам утер мої сльози, а цей своїми сльозами зробив себе негідним моїх. Оплакуватиму Геракла, який спалив себе живцем; Регула, пробитого сотнями цвяхів, того ж Катона, який з такою мужністю перетерпів свої рани. Усі вони коштом якихось хвилин здобули собі вічність: через смерть прийшли до безсмертя.
Луцій Анней Сенека "Про спокій душі"
Переклад Андрія Содомори
Комментариев нет:
Отправить комментарий