Вчення Ф. Ніцше про "Вічне Повернення"

Ф. Ніцше шукав елементи того, що допомагало б подолати те внутрішнє страждання, котре відчував від спілкування зі світом. Філософ занурився у дух грецького мистецтва, і йому здавалося, що греки повною мірою відчували всю трагічність буття. Людині потрібно, вважав Ніцше, прагнути вгору, у світ, який може підняти її над стражданням буття. На думку філософа, людина у повноті свого існування повинна знайти або породити із себе щось, що вивищує її над реальним існуванням (екзистенцією). Людині суджено стати надлюдиною.

Ніцше здавалося неможливим, щоб людське життя саме себе вичерпувало. Тоді у нього виник здогад, що те життя, яке людина проживає, не єдине. Вона повинна повертатися. Так народилося усвідомлення недостатності одного земного життя. Він проголосив теорію "вічного повернення".

Для Ніцше ідея Вічного Повернення означувала повторення кожного життєвого явища, кожної події: через необмежену, несподівану й несповідиму кількість епох хтось, схожий на нього, також сидячи у затінку пірамідальної скелі, знайде ту ж саму ідею. І це відбудеться незчисленну кількість разів. Й ще раз таку ж незліченну кількість... "Протягом одного людського життя спочатку одна людина, потім багато хто, потім усі будуть захоплені наймогутнішою ідеєю - ідеєю Вічного Повернення всіх речей. Для людства це буде Година Великого Полудня".
Німецький філософ Дюрінг висловив думку, що всесвіт в принципі можна було б уявити у вигляді комбінацій елементарних частинок. Тоді світовий процес буде калейдоскопом із різних комбінацій, число котрих має межу. А це означає, що після здійснення останньої комбінації може знову скластися перша. Отже, світовий процес - ніщо інше, як циклічне повторення колись вже бувшого. Дюрінг як позитивіст заперечував таку гіпотезу, вважаючи кількість комбінацій йдучою в "дурну нескінченість" (вислів Гегеля).

Але ця ідея привабила Ніцше. Він слідом за Дюрінгом виходить з того, що в основі буття лежить певна визначена кількість "квантів сили", зрозумілих не фізично, а біологічно. Кванти ці, аналогічно "об'єктиваціям волі" у філософії Шопенгауера, перебувають у постійній боротьбі один з одним, утворюючи при цьому певні поєднання. А так як число квантів постійне, то періодично складаються комбінації, що вже були колись раніше. Все становлення має місце тільки в межах "вічного колообігу" та постійної кількості сили. Таким чином, буття в цьому вигляді, в якому воно існує, не має цілі та сенсу, воно невмолимо знову та знову повторюється, ніколи не переходячи в небуття - неминучий вічний колообіг та вічне повернення.

Але, отже, повторюється і людина, а це означає, що жодного потойбічного небесного життя в природі не існує і кожна мить вічна, бо неодмінно повторюється.

У буддизмі нема вчення про "переселення душ" (та й буддизм не визнає реального існування душі, замість душі фігурує "потік свідомості"), а є вчення про "переродження", тобто поєднання дхарм, складаючих "потік свідомості, у нові комбінації.

Патрушев А.И. Жизнь и драма Фридриха Ницше // Новая и новейшая история. - Москва, 1993. - № 5. - С. 135.