У темні часи важливо помічати красу. Бо краса є спалахом. Вона живе недовго. Вона смертна. Наш погляд подовжує її життя, трохи.
Краса жовтого листя у жовтні. Краса облич твоїх дітей. Краса ранку, краса вечора. Краса рук, краса горизонту. Краса музики, краса тиші.
Технологічні часи притупили відчуття краси. Мистецтво почало цінувати інші речі - інтелект, цікавість, суспільну значущість, провокацію. Це добре. Але. Але не зарахунок краси, будь ласка.
Бо інтелект, суспільну значущість чи провокацію можна пояснити. А красу ні. Ти ніколи не можеш пояснити, що таке краса.
Тому краса - один із найближчих синонімів буття. Бо ти не можеш пояснити, що таке буття. Буття - це те, що є. Краса - це те, що є.
Ти не можеш знайти для неї основу. Не можеш додати до неї суфікса. Означника. Прикметника. Не можеш відповісти на слово «чому». Бо вона сама є основою. Вона є коренем. Вона є «тому, що».
Мені подобається старий живопис. Моє улюблене - XVI століття, 1500-і. Були непрості часи, часи великого світоглядного конфлікту. І в ці непрості часи зʼявляється так багато великої краси.
Наприклад, портретне мистецтво. Раптом Дюрер, Гольбейн, Тиціан, Бронзіно почали малювати портрети. Не ідеальні обличчя, а просто обличчя. Портретами вони хотіли сказати просту річ: я більше не можу сконструювати вам красу. Я не можу вам намалювати ідеал. Бо мене затоплює краса, яка є. Я захлинаюся в ній. Я тону в ній. Мені бракує повітря. Ловіть її, поки я ще дихаю. Бо часи складні. Темні. Важливо не витрачати час дарма.
Важливо ловити красу, поки ще дихаємо. Або не так - важливо, щоб краса ловила нас.
Щоб краса мене ловила - і нарешті спіймала.
Хоча б ненадовго.
Комментариев нет:
Отправить комментарий