"Когда человек узнает, что движет звёздами, Сфинкс засмеётся и жизнь на Земле иссякнет" (иероглифическая надпись на скале храма Абу-Симбел, Египет, 1260 г. до н.э.), "Любовь, что движет солнце и светила" (Данте Алигьери, "Божественная комедия"), "Радуйтесь тому, что имена ваши записаны на небесах" (Лука, 10:20); "Число душ в Космосе равно числу звезд и распределено по одной на каждой звезде" (Платон, "Тимей", 41е); "Буддам несть числа как звёздам в небесах" (Ваджранатха); "У каждого в глазах своя звезда" (Хафиз Ширази); "- Хотел бы я знать, зачем звёзды светятся... - Наверное, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою" (Антуан де Сент-Экзюпери, "Маленький принц"); "Мир состоит из звёзд и из людей" (Эмиль Верхарн); "... все звезды подчинены тебе, потому что все они созданы ради тебя, чтобы служить тебе, а не владеть тобой" (преподобный Максим Грек); "Зачем рыдать под звездой, которую всё равно не снять с неба? Она совершит начертанный ей путь. А ты совершай свой" (Иван Ефремов, "Таис Афинская").

Сергій Чаплигін: Generation Snowflake

Generation Snowflake. Покоління сніжинок  — термін для позначення покоління, роки дорослішання якого припали на початок XXI століття. 

Це покоління молодих людей, які дуже вразливі емоційно, погано витримують будь-які навантаження і сприймають чужі погляди, відмінні від власних як персональне приниження.

Вони вважають своїм невід'ємним правом бути захищеними від усіх активних потенційно неприємних речей у житті.

Воно проявляється своєю показною політкоректністю та невмінням терпіти існування поглядів на життя, протилежних власним. Обговорення таких поглядів, навіть в контексті світової історії, вважається ними образливим. Зокрема, це проявляється у бунтарстві проти освіти. Вони не визнають довгострокових авторитетів і самі часто не здатні ними бути.

Психічний спокій «сніжинок» може похитнутися, якщо хтось представляє погляди, що суперечать їх власним світоглядам.

«Покоління сніжинок» глибоко залежне від екранної культури. Його представники більшість часу проводять за моніторами чи дисплеями смартфонів. 

«Сніжинки» також залежні від почуття належності до великої спільноти. Для них важливо мати якомога більше «друзів» чи «підписників» у соцмережах, стримінгових сервісах, відеосервісах. 

«Сніжинки» слабкі в довгостроковому плануванні та не уявляють ким могли би стати за кілька років.

Цікава стаття з цього приводу американського публіциста Майкла Снайдера: «Ми виростили покоління безхребетність слабаків»:

Чому наші молоді люди  раптово починають схлипувати, якщо зустрічаються з труднощами? 

Невже ми виростили покоління розпещених слабаків, які абсолютно не готові до реалій сучасного світу? 

Тепер в коледжах та університетах по всій Америці студенти вимагають «безпечних куточків», де все, що їх може засмутити просто заборонено. 

І повсюдно у всіх підручниках вводять «попередження про зміст», які можуть ненароком розстроїти студента або нагадати про перенесену ним душевну або фізичну травму.

Молоді люди тепер вважають, що їх повинні постійно оберігати від усіляких несподіванок та небезпек, від образ та критики. Ми виростили покоління, яке й гадки не має про стійкість і мужність. Поки людина росте з мамою і татом, це ще можна зрозуміти. Але ж те ж саме відбувається з молоддю, коли їм вже треба піклуватися про себе самим.

Цих безхребетників вже прозвали «поколінням сніжинок». У всіх коледжах і ВУЗах тепер навчаються студенти, які буквально захищаються від будь-якої, навіть теоретичної можливості отримати зауваження або визнання в неприязні.

Письменниця Клейр Фокс прозвала нинішню молодь «поколінням сніжинок» після одного випадку. Вона виступала з промовою перед студентами, де підняла проблему насильства над жінками та була приголомшена реакцією: «Деякі дівчата розплакалися і почали обіймати один одного, інші сиділи і тряслися від жаху. Реакція була такою, ніби їм оголосили про страшну катастрофу. Немов замість аудиторії, де сиділи в основному відмінники, ми опинилися на війні під бомбардуваннями. Звідки така реакція?».

У західному світі політкоректність часом доходить до абсурду, коли для того, щоб люди, не дай бог, не зіткнулися з жодною формою неприязні, робляться ідіотські заборони.

Приклад з Великобританії. За повідомленням видавництва The Sun, в університеті Східної Англії заборонили носити сомбреро в мексиканському (!) ресторані, розташованому на території студентського містечка. Носіння сомбреро визнали проявом расизму.

Але і це ще не все. У тому ж університеті студентам заборонили ... аплодувати, оскільки ляскання в долоні може викликати занепокоєння і налякати когось. Замість оплесків студентам запропонували робити «jazz hands».

Ви можете собі уявити - людям забороняють плескати в долоні!

Тепер все, що може викликати у студента хоч якийсь дискомфорт називають «мікроагресією» і тому  для цього в навчальних закладах обладнали спеціальні «безпечні куточки» (safe space). Це спеціально обладнані кімнати, де студент за жодних умов не відчує «незручність, недоброзичливість або суперництво».За повідомленням The Telegraph, в «безпечних куточках грає тиха музика, є печиво, пластилін для ліплення і відео з цуценятами, які бавляться».

Нічого не нагадує? Для дорослих людей створюються умови, як в дитячому садку (печиво, пластилін, цуценята та інше). Схоже на якийсь жарт, але це не так. Але ж справжній світ вельми жорстокий, і ми повинні вчити наших дітей справлятися з труднощами.

Але і це знову не все. Крім «безпечних куточків» студенти тепер вимагають «попередження про зміст» - тобто попереджувальні написи в будь-яких підручниках, де студент може прочитати щось таке, що його засмутить.

На жаль, ми виростили покоління мазунчиків, вічних хлопчиків і дівчаток, які ніколи не стануть справжніми чоловіками і жінками.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...