Спроби визначити сутність людини супроводжують філософію від самого її виникнення. Людину називали Homo sapiens — людиною розумною, підкреслюючи її здатність мислити, пізнавати й усвідомлювати себе. Її називали Homo faber — людиною, що виготовляє, акцентуючи увагу на праці, інструментальності та здатності створювати штучні предмети. Нарешті, у ХХ столітті з'явилося поняття Homo ludens — людина, що грає, завдяки якому гра, символічна діяльність і культура постали як фундаментальні характеристики людського існування.
Проте всі ці визначення, попри свою глибину, можна розглядати як часткові. Людина справді розумна, справді виготовляє речі й справді грає. Але за цими властивостями можна побачити ще фундаментальнішу рису: людина є істотою, яка систематично створює технологічні засоби для зміни умов власного існування.
Тому людину можна концептуалізувати як Homo technologicus — людину технологічну.
Йдеться не просто про те, що людина користується інструментами. Технологічність у цьому розумінні є не зовнішньою характеристикою, а способом буття. Людина не просто пристосовується до середовища, як це роблять інші організми. Вона дедалі більшою мірою пристосовує середовище до себе. Вона створює одяг замість шерсті, житло замість природного укриття, землеробство замість простого збирання їжі, медицину замість пасивного прийняття хвороб, міста замість природних поселень, машини замість власної фізичної сили, комп'ютери замість обмежень біологічної пам'яті, а зрештою — штучні біосфери, які можуть дозволити життю існувати поза Землею.
У цьому сенсі технологія є продовженням людського організму за межами його біологічного тіла.
Людина не має кігтів хижака, панцира, шерсті чи природної швидкості. Але вона створює ніж, броню, одяг, автомобіль і ракету. Її біологічна слабкість парадоксальним чином стає джерелом її технологічної сили.
Людина компенсує біологічну недостатність створенням штучного.
Саме тому поняття Homo technologicus може виявитися глибшим за просте Homo faber. Homo faber — це людина, яка виготовляє речі. Homo technologicus — це людина, яка за допомогою створених нею систем змінює самі умови свого існування.
1. Від адаптації до конструювання середовища
Біологічна еволюція зазвичай описується як процес адаптації організмів до навколишнього середовища. Середовище створює певні обмеження, а живі організми поступово набувають властивостей, які дозволяють їм у цьому середовищі виживати.
Холодне середовище сприяє виникненню відповідних адаптацій. Водне середовище породжує форми життя, пристосовані до води. Наземне життя має інші властивості.
Людина, однак, поступово починає здійснювати щось принципово інше.
Вона не чекає, поки її тіло адаптується до холоду. Вона створює одяг і житло. Вона не чекає, поки її організм пристосується до нестачі їжі. Вона створює землеробство. Вона не пристосовує свої легені до високогір'я — вона створює кисневі системи. Вона не пристосовується до космічного вакууму — вона створює космічний корабель.
Таким чином, у людській історії поступово відбувається своєрідна інверсія еволюційного процесу:
не лише організм адаптується до середовища — середовище дедалі більше перебудовується під організм.
Ця властивість має величезне значення.
Технологія стає своєрідним зовнішнім органом адаптації. Те, що в інших видів має бути закодоване в анатомії, фізіології та геномі, у людини дедалі більше може бути винесене назовні — у культуру, техніку, інституції, машини та інформаційні системи.
Людина може залишатися біологічно майже тією самою істотою, але жити в радикально різних середовищах.
Вона може жити в Арктиці, пустелі, під водою, у мегаполісі, на орбітальній станції. Не тому, що її організм еволюційно пристосувався до всіх цих середовищ, а тому, що технологія створює локальні умови, у яких один і той самий організм може існувати.
Це можна назвати зовнішньою, або екзосоматичною, адаптацією.
І якщо біологічна еволюція змінює організм для середовища, то технологічна еволюція дедалі більше змінює середовище для організму.
2. Чому саме Homo technologicus?
Назва Homo technologicus має сенс лише тоді, коли «технологічність» розуміється максимально широко.
Технологія — це не тільки машина. Це будь-яка систематизована здатність людини створювати засоби для досягнення цілей і передавати цю здатність наступним поколінням.
Вогонь — технологія.
Обробка каменю — технологія.
Писемність — технологія.
Грошова система — технологія.
Місто — технологія.
Двигун — технологія.
Комп'ютер — технологія.
Науковий метод — теж технологічний у широкому сенсі, оскільки він є систематичним способом отримання контрольованого знання.
Технологія таким чином утворює величезний зовнішній шар людського існування.
Можна навіть сказати, що людина — це організм, який дедалі більше живе не безпосередньо в природному середовищі, а всередині створеного ним техносередовища.
Цивілізація є грандіозною системою штучних оболонок між біологічним організмом і зовнішньою природою.
Будинок захищає тіло від клімату.
Одяг — від температури.
Їжа, вирощена й оброблена людиною, — від нестабільності природного харчового середовища.
Медицина — від багатьох форм біологічної випадковості.
Транспорт — від просторових обмежень.
Інформаційні технології — від обмежень пам'яті та швидкості комунікації.
А космічний корабель потенційно може стати оболонкою, яка захищає біологічне життя вже не від холоду чи спеки Землі, а від самої непридатності космічного простору.
У цьому сенсі розвиток технологій можна розглядати як послідовне розширення штучного середовища життя.
3. Технологія як спосіб продовження життя
Звідси виникає ще глибша думка.
Життя взагалі можна розглядати як процес, який чинить опір власному зникненню. Живий організм постійно підтримує певний порядок, незважаючи на тенденцію фізичних процесів до розсіювання та руйнування складних структур.
Реплікація дозволяє життю продовжувати себе в часі.
Еволюція дозволяє життю змінюватися разом із середовищем.
Свідомість дозволяє життю створювати внутрішні моделі світу.
Технологія додає до цього нову можливість: активно змінювати зовнішні умови існування.
У цьому сенсі технологічний розвиток можна побачити як продовження фундаментальної логіки життя.
Життя спочатку зберігає себе всередині середовища.
Потім воно починає змінювати середовище.
А зрештою може отримати здатність створювати нові середовища.
Саме тут технологічність набуває онтологічного значення.
4. Три великі стрибки матерії
Якщо подивитися на історію Всесвіту в надзвичайно широкій перспективі, можна запропонувати спекулятивну схему з трьох фундаментальних переходів.
Це не усталена наукова періодизація і не доведена філософська істина. Це метафізична гіпотеза, яка дозволяє побачити історію матерії як послідовне виникнення нових рівнів організації.
Перший стрибок: матерія стає живою
Перший фундаментальний перехід — виникнення реплікативних хімічних систем.
До цього існувала фізична й хімічна матерія. Вона могла утворювати надзвичайно складні структури, але не існувало того, що ми називаємо життям.
З появою реплікації виникає принципово нова властивість: структура отримує здатність відтворювати себе.
З'являється інформаційний вимір матерії.
Тепер певна організація може не просто існувати, а відтворювати власну форму, варіювати її і передавати далі.
Виникає еволюція.
Матерія переходить від простої складності до історичності.
Життя стає процесом, який накопичує інформацію про умови свого існування.
Другий стрибок: життя стає свідомим
Наступний великий перехід — виникнення свідомості.
Живий організм уже не просто існує в середовищі. У певний момент еволюції виникають системи, здатні будувати внутрішні моделі зовнішнього світу.
Світ починає бути не тільки фізичною реальністю, а й предметом внутрішнього представлення.
З'являється відчуття, сприйняття, пам'ять, передбачення, намір, а зрештою — рефлексія.
Матерія, яка колись просто існувала, тепер певним чином здатна усвідомлювати своє існування.
Свідомість є дивним поворотом: Всесвіт у певній своїй частині стає здатним створювати образ самого себе.
Але людська свідомість робить ще один крок.
Вона не тільки моделює світ — вона проектує можливі світи.
Людина може уявити те, чого ще немає, а потім спробувати це створити.
Саме тут виникає технологія в її найвищому сенсі.
5. Третій стрибок: життя створює нове середовище свого існування
Третій стрибок ще не здійснений.
Він може настати тоді, коли людська цивілізація стане здатною автономно підтримувати біологічне життя поза Землею протягом дуже тривалого часу.
Не просто висадити людину на Місяць.
Не просто відправити експедицію на Марс.
Не просто побудувати космічну станцію.
Йдеться про принципово інший рівень: створення автономної техносистеми, яка здатна підтримувати життя незалежно від природної біосфери Землі.
Тоді людство вперше здійснить щось фундаментально нове.
Життя, яке виникло всередині певної планетарної екосистеми, створить штучний аналог середовища і перенесе себе в інше космічне середовище.
Це буде не просто географічне переміщення.
Це буде зміна онтологічного статусу життя.
До цього моменту земне життя залишається принципово залежним від Землі.
Після цього моменту життя, підтримане технологією, потенційно стає космічно автономним.
І саме тут Homo technologicus набуває свого повного значення.
6. Космічний ковчег
Земля здається нам величезною, але з космологічної перспективи вона є крихітною локальною нішею.
Більше того, навіть найстабільніша планета не є вічним домом.
Сонце має власну еволюцію. Через дуже тривалий час його зміни зроблять земні умови несумісними з нинішньою біосферою.
Отже, якщо життя здатне існувати достатньо довго, перед ним постає фундаментальне питання:
чи може воно залишити планету, на якій виникло?
Якщо відповідь негативна, тоді життя виявляється прив'язаним до дуже конкретної космічної обставини.
Якщо відповідь позитивна, виникає принципово нова можливість.
Технологічна цивілізація може стати своєрідним космічним ковчегом життя.
Ковчег тут слід розуміти не буквально, а як філософський образ.
Це система, яка бере певну частину земної біосфери, її інформацію, генетичне різноманіття, культуру і технології та дозволяє їй продовжувати існування за межами первинного середовища.
У такому випадку космічний корабель — це вже не просто транспорт.
Це штучна екосистема.
А в граничній формі — переносна біосфера.
Технологічна цивілізація тоді виконує функцію, яку до цього виконувала планета: вона створює умови для існування життя.
7. «Хитрість світового розуму»
Тут виникає можливість метафізичної інтерпретації, близької до гегелівської.
Гегелівська ідея «хитрості розуму» полягає, грубо кажучи, у тому, що світовий історичний процес може реалізовувати певну загальну логіку через дії окремих істот, які не обов'язково усвідомлюють кінцевий результат власної діяльності.
Звичайно, не слід механічно переносити цю ідею на космологію.
Але як філософська метафора вона надзвичайно плідна.
Можна поставити питання:
а що, якщо поява технологічного виду є способом, яким саме життя отримує можливість вийти за межі своєї первинної планетарної оболонки?
Тоді людина не обов'язково є «метою» еволюції.
Вона може бути засобом переходу.
Природа породжує життя.
Життя породжує нервову систему.
Нервова система породжує свідомість.
Свідомість породжує технологію.
Технологія потенційно створює автономне середовище.
А автономне середовище дозволяє життю поширитися за межі планети.
У такій картині людина постає як своєрідний перехідний механізм між біосферою і космосом.
Це не означає, що Всесвіт буквально «планував» людину.
Науково ми не маємо підстав стверджувати існування такого плану.
Але метафізично можна припустити інше: можливо, здатність життя до самозбереження за певних умов закономірно породжує технологічну форму існування, яка дозволяє йому долати просторові та часові межі первинного середовища.
Тоді «хитрість світового розуму» полягає не в тому, що якась надприродна сила заздалегідь спроектувала людство.
Вона полягає в тому, що матерія через власну внутрішню динаміку породжує структури, здатні продовжувати процес життя там, де природна еволюція вже не може його продовжити.
8. Людина як міст між природою і технікою
У такому випадку традиційне протиставлення «природа — культура» або «природа — техніка» виявляється недостатнім.
Техніка може бути не запереченням природи, а продовженням природного процесу на іншому рівні.
Адже людина сама є продуктом природи.
Її мозок — природний.
Її руки — природні.
Її здатність говорити — природна.
Її здатність створювати символи — природна.
Її здатність винаходити машини — теж результат природної еволюції.
Тому літак не меншою мірою є продуктом природи, ніж крило птаха, хоча механізми їх виникнення принципово різні.
Крило виникає через генетичну еволюцію.
Літак — через культурно-технологічну еволюцію.
Але обидва є способами подолання одного й того самого фізичного обмеження — неможливості людського тіла самостійно літати.
Це дозволяє побачити технологічну еволюцію як другий канал адаптації.
Перший канал — генетичний.
Другий — культурно-технологічний.
І другий канал у людини починає розвиватися настільки швидко, що його наслідки вже не можна порівнювати за масштабом із традиційною біологічною адаптацією.
9. Від біосфери до техносфери
Можливо, одним із найважливіших процесів людської історії є поступове виникнення поруч із природною біосферою іншої сфери — техносфери.
Біосфера виникла природним шляхом.
Техносфера створюється організмами, які є частиною біосфери.
Спочатку техносфера була мізерною: кам'яні знаряддя, вогонь, прості укриття.
Потім вона стала дедалі масштабнішою.
Сільськогосподарські ландшафти.
Міста.
Промислові системи.
Енергетичні мережі.
Глобальна інфраструктура.
Цифрові мережі.
Автоматизовані системи.
Штучний інтелект.
Космічна інфраструктура.
Техносфера поступово стає новим рівнем організації матерії, який виникає з біосфери, але вже не зводиться до неї.
У певному сенсі це нагадує попередні переходи.
Молекулярна організація породила життя.
Життя породило нервові системи.
Нервові системи породили свідомість.
Свідомість породжує техносферу.
Тоді Homo technologicus можна визначити як біологічний носій переходу від біосфери до техносфери.
10. Але чи означає це кінець людини?
Не обов'язково.
Навпаки, у цій перспективі технологічність може бути способом збереження біологічного життя.
Тут виникає парадокс.
Чим більше людина створює штучного, тим більше вона може віддалятися від природного способу існування. Але саме ця штучність потенційно дозволяє зберегти природне життя в майбутньому.
Людина може створити штучну атмосферу, щоб зберегти легені.
Створити штучну екосистему, щоб зберегти організми.
Створити штучне освітлення, щоб замінити природний цикл дня.
Створити штучне джерело енергії, щоб підтримувати життя.
Створити космічний корабель, щоб винести життя за межі планети.
Отже, технологія не обов'язково є переходом від життя до неживого.
Вона може бути переходом від природного середовища життя до штучно підтримуваного середовища життя.
Саме тому кінцевою перспективою Homo technologicus може бути не машина замість людини, а технологічна система як засіб продовження біологічного існування.
11. Найважливіша технологія — не машина, а створення автономності
Тоді критерій технологічного розвитку потрібно шукати не в кількості машин.
Суспільство не стає «вищим» просто тому, що має більше пристроїв.
Справжній критерій — ступінь автономності життя від первинних природних умов.
Вогонь частково звільнив людину від кліматичних обмежень.
Землеробство — від випадковості природного добування їжі.
Медицина — від частини біологічної випадковості.
Індустрія — від обмежень людської фізичної сили.
Цифрові технології — від частини інформаційних обмежень.
А космічна інфраструктура потенційно може звільнити життя від його планетарної прив'язаності.
У такому разі космічний ковчег буде не просто черговою технологією.
Він стане межею, на якій життя вперше отримає можливість бути незалежним від планети свого походження.
12. Три стани матерії
Цю гіпотезу можна зрештою сформулювати як послідовність трьох фундаментальних станів:
Матерія → Життя → Свідомість → Технологічно автономне життя.
На першому етапі матерія просто існує та взаємодіє.
На другому вона набуває здатності відтворювати організацію.
На третьому — здатності усвідомлювати та моделювати світ.
На четвертому — потенційної здатності свідомо створювати нові умови для продовження життя.
Саме четвертий етап може бути найбільш радикальним.
Бо до нього життя завжди було пасажиром космічної історії.
Земля рухається навколо Сонця, Сонце рухається в Галактиці, галактика рухається крізь Всесвіт — а життя просто існує всередині цих процесів.
Поява технологічно автономного життя змінює ситуацію.
Життя вперше отримує можливість стати активним учасником власної космічної долі.
13. Homo technologicus як космічний вид
Тоді можна зробити ще сміливіший висновок.
Можливо, Homo technologicus — це перша стадія людства, яка взагалі заслуговує назви космічного виду.
Поки людина повністю залежить від Землі, вона залишається планетарним видом.
Навіть якщо вона літає в космос, але після кожної експедиції повертається на Землю, її космічність залишається обмеженою.
Справжній перелом настане тоді, коли людська цивілізація зможе сказати:
ми можемо існувати не тільки тут.
Це буде набагато більше, ніж географічна експансія.
Це буде онтологічна децентралізація людини.
Людина перестане бути істотою однієї планети.
Життя перестане бути прив'язаним до одного біологічного середовища.
Біосфера перестане бути єдиною можливою формою підтримки життя.
Виникне множинність штучних і природних біосфер.
І тоді життя, яке колись виникло в океані маленької планети, зможе стати космічним явищем.
Висновок. Людина як ковчег життя
У найширшій перспективі людина може виявитися не вершиною природи і не господарем Всесвіту.
Можливо, її значення зовсім в іншому.
Вона може бути переходом.
Матерія породжує життя.
Життя породжує свідомість.
Свідомість породжує технологію.
Технологія потенційно породжує автономне середовище для життя.
А автономне життя може поширитися за межі планети, на якій воно виникло.
Тоді Homo technologicus — це не просто «людина, яка користується технологіями».
Це людина як етап еволюції, на якому життя вперше отримує можливість свідомо конструювати умови власного існування.
У такій перспективі технологія перестає бути лише набором інструментів. Вона стає особливим способом продовження життя.
А людина — не просто мешканцем Землі, а потенційним носієм земного життя в майбутнє.
Саме тут набуває сенсу образ космічного ковчега. Ковчег потрібен не тому, що Земля вже загинула. Він потрібен тому, що жодне конкретне природне середовище не є вічним. Життя, якщо воно прагне тривати в космічних масштабах часу, повинно колись навчитися не тільки пристосовуватися до світу, а й переносити саму умову свого існування з одного світу до іншого.
Тоді третій великий онтологічний стрибок — після виникнення життя і виникнення свідомості — полягатиме у виникненні космічно автономного життя.
І якщо перший стрибок зробив матерію живою, другий — свідомою, то третій потенційно зробить життя космічно мобільним і технологічно самодостатнім.
Можливо, саме в цьому полягає найглибша сутність Homo technologicus.
Не в тому, що людина створила машину.
Не в тому, що вона підкорила природу.
Не в тому, що вона винайшла комп'ютер чи ракету.
А в тому, що життя через людину вперше наблизилося до можливості створити для себе новий дім там, де природа такого дому не створила.
І тоді технологічність стає не випадковою рисою людської цивілізації, а потенційним механізмом космічного продовження самого життя.
Людина могла виникнути на Землі.
Але, можливо, сенс її появи — якщо взагалі дозволено говорити про такий метафізичний сенс — полягає в тому, щоб життя одного дня перестало бути прив'язаним до місця, де воно вперше виникло.
У цьому випадку Homo technologicus — це не кінець еволюції.
Це її міст.
Від матерії — до життя.
Від життя — до свідомості.
Від свідомості — до технології.
Від технології — до космічно автономного життя.
А далі вже починається невідоме.
Комментариев нет:
Отправить комментарий