О Лутієн, о Лутієн,
з усіх красунь усіх племен
ти найпрекрасніша, ельфійко!
Як вірно любиш ти і стійко…
Дж. Р. Р. Толкін, «Балада про Леітіан»
з усіх красунь усіх племен
ти найпрекрасніша, ельфійко!
Як вірно любиш ти і стійко…
Дж. Р. Р. Толкін, «Балада про Леітіан»
Коли підбирається з півночі Тінь
До вільних країв і шляхетних твердинь,
А слідом за Тінню бурхає Вогонь
Від їхніх північних лихих прикордонь,
Коли звідусіль тільки й чути «Війна!»
І музика битви гуркоче страшна, —
Тоді найсвітліші до зброї стають,
Обравши без роздуму воїнську путь,
І кожен без роздуму те залиша,
До чого його прикипіла душа.
І хтось покидає родючий свій лан,
Де збіжжя викохував, родом з селян,
Де збіжжя викохував, родом з селян,
А хтось покидає улюблений сад,
Де стільки під кожним листочком відрад,
А хтось покидає своє ремесло,
Що стільки утіхи йому принесло, —
Ковадло і молот, зубила й різці,
Щоб міцно тримати меча у руці,
А хтось покидає принаднощі книг,
Що жити без них він ще вчора не міг,
І мудрість високу ельфійських письмен…
А хтось покидає свою Лутієн.
…Дай Боже, щоб кожен вернувся назад —
До книг, у майстерню, на поле чи в сад,
Але найніжніші слова молитов —
За тих, хто покинув найвищу любов,
За тих, хто покинув свою Лутієн,
В якої багато, багато імен…
31.V–1.VІ.23
© Олена О’Лір
———————————
Іл.: Дженні Дольфен. Берен і Лутієн
Видавництво "Астролябія"
Комментариев нет:
Отправить комментарий