Ми мрійно линем
Грайливим плином
В спекотній млі,
Де сили бродять,
Земні приводять
В рух важелі.
Йшов з хвиль біжучих,
Стрімких, кипучих
Дух, сяйний весь.
І кинув зором
Понад простором
В безмежжя десь.
Де він не гляне –
Цвітуть поляни,
Моря шумлять,
Летять комети,
Зірки й планети,
Громи гримлять.
Ясного ранку
В легкому танку
Летить ледь світ,
Мов зірок гронця,
Мов усміх сонця,
Весь ельфів рід.
З бутонів квіття
В ясне досвіття
Летать притьмом
Назустріч дневі
Тільця рожеві
Струнким рядком.
Ледь чути мову
В синь вечорову.
Світлінь з-під вій.
Немов з кохання,
Легке зітхання,
Від ніжних мрій.
Між гір, на скелях
Пригубим келих –
І миттю в даль.
Крізь дим над плаєм
Повітря краєм –
Ясний кришталь.
В ніч промінь тоне –
Ми всі – в бутони,
У сон суцвіть.
А промінь з ночі –
Розплющим очі,
І знов летіть.
У сон суцвіть.
А промінь з ночі –
Розплющим очі,
І знов летіть.
Мчимо безмовні
У сни любовні
До чарівниць.
В пітьмі прозорій
Сіяєм в зорі
Палких очиць.
Замкнемо мрії,
Сни нетривкії,
В бутонів цвіт,
Аби зважали
На людські жалі,
На серця гніт.
ПІСНЯ ГНОМІВ
Б’єм молотом дружно,
Уміло й натужно
Дні й ночі, як стій.
Ми творим незмінно
Старанно й сумлінно
Свій виріб нічний.
Гей, ельфи-красуні,
На вітрі-буруні,
Ви знайте одно:
Земля, міцно збита
І сяйвом залита,
Існує давно!
Тут скрізь, де палати, –
Рубіни, агати
В тремтливій імлі.
Грімниці казкові,
Між зблисками в схові,
Великі й малі.
В труді цілоденнім
Кується з натхненням
Скарбів тих краса.
Палаци недаром
Із них врівень хмарам
Сягнуть в небеса.
Ми лічим щомиті
Всі дні розмаїті
У плині років.
Завбачим зарання
Світів завмирання
І розквіт світів.
Де пітьми холодні,
Є книга в безодні,
Як злотий вінець,
Звістує порядок:
Світів цих початок
І їхній кінець.
Узнають їх долі
Діди сивочолі
Й помітять, як ми
В скарбницях, завмерлі,
Зриваємо перли
І світимо з тьми.
Каміння ж не стачить,
Ті старці заплачуть –
Все в сяйві майне –
Поллється – іскристе,
Як золото чисте,
Як море ясне.
Ми в мандрах завзятих,
В просторих палатах
Йдемо в глибині.
На стук перед нами
Відчиняться брами,
Ходи потайні.
А в час, як сюїту,
Про створення світу
Нам ліра гримить,
Йде полум’я вгору,
В блакить неозору,
Земля аж дзвенить.
Переклад з німецької Дмитра Білоуса
Поезія: збірник / ред.-упоряд. Б. Степанюк. – К. : Рад. Письменник, 1980. – Вип. 2 (50). – С. 97-100.
Комментариев нет:
Отправить комментарий