1. Істина як оголення ентропії
У класичній метафізиці істина (Aletheia) часто сприймалася як світло, повнота та благо. Однак модерна та постмодерна думка припускають інший сценарій:
Нігілістичний підхід: Якщо «істина» — це відсутність будь-яких надбудов (релігії, культури, моралі), то на її дні ми можемо знайти «метафізичну порожнечу» або деградацію смислу до рівня чистої матерії чи хаосу. Приклад: У Хайдеггера «істина» — це не просто правильність, а «непотаємність». Якщо розкрита сутність світу виявляється позбавленою творчої сили, ми констатуємо онтологічний занепад.
2. Метафізична деградація: термінологічний парадокс
Саме поняття «метафізична деградація» зазвичай означає відхід від вищих принципів (логосу, духу) до нижчих (інстинктів, механіки).
Якщо істина — це корінь: Тоді деградація не може бути її фундаментом, бо вона є лише відсутністю або псуванням істини.
Якщо істина — це фінальна точка аналізу: Тоді ми можемо виявити, що фундамент, на якому тримається буття, «прогнив» або деградував. У цьому сенсі «дно істини» стає дзеркалом нашого власного занепаду.
Висновок
Так, на дні істини може знаходитися метафізична деградація, якщо ми розглядаємо істину не як ідеал, а як граничну реальність. Це стан, коли форма вже не здатна утримувати дух, і ми бачимо «голе» буття у момент його розпаду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий