"БОГУВА́ТИ, ую, уєш, недок., заст. Бути богом. — Чорний і білий боги не жили в згоді і раз на рік, на святого Купала, бились за те, кому богувати (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 234); — І дідько хотів богувати! — сміливо поглянули економісти на Солуху (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 342)." [1]
Проте в українських говорах це слово мало ще глибше значення. Наприклад, у жителів українських Карпат це дієслово могли використовувати на позначення діяльності деяких людей з надприродними силами.
Письменник Михайло Коцюбинський збирав фольклор, коли жив серед гуцулів, на основі якого згодом написав свій найвідоміший твір "Тіні забутих предків", де є чи не найяскравіший опис мольфара в українській літературі:
“Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…”
"Він був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла і чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. Він був земним богом, той Юра, що хтів Палагни, що простягав по неї руки, в яких тримає світові сили."
За свідченням "Словника бойківських говірок" Онишкевича бойки чаклуна і ворожбита могли називати земним богом. А богувати за уявленнями бойків — це "керувати, управляти світом"[2; С. 62]. Тому відомості, що подає Коцюбинський в описі мольфара не є його вигадкою, а написані на основі його власних спостережень.
Отже, якщо богувати — це управляти певними світовими та природними силами, то Боги — це надособистості та сутності, у владі яких світові та природні сили (нагадую, що це визначення не є вичерпним).
На не менш цікаві роздуми наштовхує нас уявлення про людей, що можуть богувати. Вочевидь ми тут маємо справу з доволі архаїчними уявленнями про жерця, що може замінювати чи представляти Бога для людей. Новгородський твір XVII ст. про легендарне заселення словенами земель майбутньої Новгородщини "Сказання про Словена і Руса і город Словенськ" згадує про старшого сина князя Словена наступне:
"Больший же сын оного князя Словена Волхв бесоугодник и чародей и лют в людех тогда бысть, и бесовскими ухищреньми мечты творя многи, и преобразуяся во образ лютаго зверя коркодила, и залегаше в той реце Волхове путь водный, и не поклоняющих же ся ему овых пожираше, овых же испроверзая и утопляя. Сего же ради людие, тогда невегласи, сущим богом окаяннаго того нарицая и Грома его, или Перуна, рекоша, руским бо языком гром перун именуется. Постави же он, окаянный чародей, нощных ради мечтаний и собирания бесовскаго градок мал на месте некоем, зовомо Перыня, иде же и кумир Перунов стояше. И баснословят о сем волхве невегласи, глаголюще, в боги сел окаяннаго претворяюще." [3]
Саме "Сказання..." цінне тим, що доносить до нас міфологічні уявлення і легенди. Одне з таких уявлень полягає в тому, що волхв міг сісти в Боги, або, іншими словами, волхв міг богувати.
Подібні уявлення збереглись і в Індії. Так у Шатапатха-брахмані, що описує ведичні ритуали, йдеться наступне:
"Є два види богів — ті, що є Богами, і ті, що співають славлячі їх гімни, — боги в людському вигляді, брахмани. Між ними слід розділяти жертву: Богам — жертовні дари, а людським богам — ученим брахманам — нагороду. Якщо ці два види богів задоволені, то вони вознесуть жертводавця на небо."
Цьому вторить індійське прислів'я:
"Світ підкоряється Богам, Боги підкоряються заклинанням, заклинання підкоряються брахманам, відповідно, брахмани — наші боги." [4]
Таке богування вимагало від людини серйозної відповідальності. Покійний мольфар Нечай казав, що при зловживанні таким даром людині може серйозно прилетіти, тому до цього слід підступати обережно. Волхви, жерці, брахмани та ін. є посередниками між людьми та Богами. Представники людей перед Небожителями та представники Богів перед людьми. Вони земні боги.
P. S. Ілюстрація Олени Кульчицької (1925)
Джерела:
1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 210.
2. Онишкевич М. Словник бойківських говірок : [у 2 ч.] / М. Й. Онишкевич ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - Київ : Наук. думка, 1984. Ч. 1 : А-Н . – 1984. – 494, [1] c.
3. Сказание о Словене и Русе и городе Словенске: Из Хронографа 1679 года: http://old-ru.ru/08-43.html
4. Токарев С. А. Религия в истории народов мира. М., 1980. – С. 285.
***
Велесовь внукъ
Комментариев нет:
Отправить комментарий